Мир дитинства в Чехова
Мир дитинства – особливий мир, зі своєю логікою й своєю чарівністю. Дитина часто бачить те, що не бачить дорослий. Всі ми пам’ятаємо казку про Голого Короля: правду зміг побачити й висловити тільки дитина. Існує навіть поняття “дитячості” як психологічної й моральної категорії, відкритості миру, готовності робити добро
Друга половина XIX в. – період незвичайно плідний для російської літератури в цілому й зокрема для літератури для дітей і про дітей. Окремо виділена тема дитинства з’явилася в закордонній і російській літературі
“Дитинство” Л. Н. Толстого (1852) і “Дитячі роки Багряний-Онука” З. Т. Аксакова (1858) увели в літературу героя-дитини, що володіє свіжим, неупередженим поглядом на мир. Мир дитинства унікальний і самодостатній, він разюче відрізняється від миру дорослого. Багато подій, здавалося б, неважливі з погляду вирослої людини, для дитини здобувають величезне значення й, навпроти, події величезної для дорослого важливості легко можуть залишитися поза полем зору дитини
Л. Н. Толстой, С. Т. Аксаков, Ф. М. Достоєвський, В. М. Гаршин, Н. Г. Гарін-Михайлівський, Д. Н. Мамин-Сибіряк, В. М. Короленко, А. И. Куприн – це ще далеко не повний перелік письменників, у добутках яких відбита тема дитинства
Не виділяючи для себе окремо дитячої Теми, А. П. Чехов увів дитину в коло своїх персонажів. Найбільше інтенсивно він писав оповідання про дітей у другій половині вісімдесятих років: “Дітвора”, “Ванька”, “Подія”, “Куховарка жениться”, “Утікач”, “Будинку”, “Гриша”, “Хлопчики”, “Спати хочеться”, “Життєвий дріб’язок”, “На жагучому тижні” і інші. В 1889 р. вийшов збірник за назвою “Дітвора”, куди ввійшли оповідання “Дітвора”, “Подія”, “Ванька”, “Утікач”, “Спати хочеться”, а також повість “Степ”. Ці оповідання неоднорідні, у них діють діти різного віку й соціального стану, створюється різний емоційний тон. Деякі являють собою невеликий психологічний етюд. В “Грише” у центрі уваги – нічим не примітна прогулянка трирічного хлопчика, в “Дітворі” – трохи разновозрастних дітей грають увечері в лото, а потім ненавмисно засипають на маминім ліжку. Такі оповідання просто передають дитяче світосприймання, чарівність дитинства, не піднімаючи серйозних проблем. Іншим добуткам властивий драматизм положення дитини в дорослому світі, часто вони зображують жорстокість цього миру стосовно дітей. Це в першу чергу “Ванька” і “Спати хочеться”, де дітям-сиротам доводиться важко працювати в чужому будинку. У цілому ж у центрі уваги чеховського оповідання про дітей – протиставлення двох рівних по значимості мирів, дитячого й дорослого. Тому персонаж-дитина в межах чеховської прози 80-х рр. не перебуває в ізоляції від інших персонажів, а діє нарівні з ними в складному й багатоскладному світі
Про те, що оповідання про дітей задумане як відбиття дитячої свідомості, свідчать листи Чехова. Так, тему “Гриши” запропонував Чехову секретар редакції “Осколків” В. Білібін: “Психологія дитини, маленького (2 – 3 – 4 л.) Феди” (лист від 14 березня 1886 р.). Написавши оповідання, Чехов повідомив В. Білібіну в листі від 4 квітня 1886 р.: “Гриша” – Ваша тема. Помнете? Merci”1 .
Для аналізу того, як передається дитяче світосприймання в художньому тексті, можна скористатися поняттям “точка зору”. Мається на увазі позиція, з якої розповідається якась Історія або з якої сприймається подія героєм оповідання. Це поняття вказує на залежність зображеної картини миру від сприймаючої свідомості. Сполучення декількох точок зору в тексті може приводити до взаимокорректировке сприйняття предмета різними суб’єктами, у результаті чого як би створюється об’єктивний і адекватний образ дійсності2 .
“Точка зору” в епічному добутку – положення “спостерігача” (оповідача, оповідача, персонажа) у зображеному світі (у тім або іншому часі й просторі, у тої або іншому соціально-ідеологічному і язиковому середовищі). У той же час сам вибір пануючої в тексті “точки зору”, зміна призм сприйняття значимі для розуміння авторської оцінки зображеного
Дитячий погляд може проявлятися в добутку як безпосередньо, так і опосередковано. Б. О. Корман розмежовує ” прямо-оцінну” і “непрямо^-оцінну” точки зору3 . До прямої оцінки ставляться ті випадки, коли суб’єкт мовлення, перериваючи оповідання, висловлює свої судження. От характерний приклад з “Війни й миру” Л. Н. Толстого, що приводиться дослідником: “Дванадцятого червня сили Західної Європи перейшли границі Росії, і почалася Війна, тобто відбулося противне людському розуму й всій людській природі подія”. Але авторська оцінка може бути виражена побічно, причому самими різними способами. Зокрема – через положення персонажа в просторі або часі (через просторову або тимчасову точку зору персонажа). Б. О. Корман наводить приклад з повісті И. С. Тургенєва “Муму”: “Гарасим нерухомо стояв на порозі. Юрба зібралася в підніжжя сходів. Гарасим дивився на всіх цих людишек у німецьких каптанах зверху, злегка обперши руки в боки; у своїй червоній селянській сорочці він здавався якимось велетнем перед ними”. На цьому прикладі добре видна ідейна функція прийому. Вся повість Тургенєва перейнята думкою про моральну велич Гарасима, що одержує в цьому уривку й конкретне, зорове втілення. Рослий Гарасим при погляді знизу здається “велетнем”, а юрба при погляді зверху – “людишками”. У словах цих сполучаються два значення: зорово-наочне й морально-оцінне
(2 votes, average: 4.00 out of 5)