“Мина Мазайло” Миколи Куліша – “філологічна п’єса”
“Мина Мазайло” – це твір про трагікомічність життя, про людські характери і вподобання, про вічну силу кохання. Але найперше – це твір, у якому гостро стоїть проблема вибору: бути справжнім патріотом України чи перетворитися на людину без роду і племені, яка відмовляється від свого коріння, від рідної мови. Твір “Мина Мазайло” – це філологічна п’єса й тому, що піднімає питання мови, і тому, що в багатьох сценах звучить вишукана колоритна розмовна мова у всьому багатстві української лексики. Краса й мелодійність мови розкриваються
Уля, росіянка за походженням і вподобаннями, через Мокія спочатку зацікавилася мовою, а потім зрозуміла, відчула всю її красу. Цікаво спостерігати за використанням у п’єсі слова “бринить”. Спочатку його промовляє Мокій, і воно звучить як символ краси української мови. Потім письменник передав його як естафету Улі, і воно точно охарактеризувало внутрішній стан дівчини (“В Улі забриніло в грудях”). Пізніше читаємо точно таку ремарку щодо Мокія. Слово “бринить” засвідчує, що між двома молодими людьми виникає справжнє почуття, їх душі з’єднує найтонша і найміцніша нитка, яка бринить від ласкавого погляду, тихого слова. Українське слово стає справжнім, реальним героєм п’єси “Мина Мазайло”. Воно живе, діє, зближує людей, робить їх щасливими.