У кожної людини в житті є любимейший письменник або поет. Його добутку ми здатні захоплено читати й перечитувати по кілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими й улюбленими. Таким письменником став для мене А. С. Пушкін. Я не пам’ятаю, коли вперше почула його ім’я, але це не має значення. Головне – це те, що його Казки, вірші й проза, герої його добутків немов влилися в моє життя й стали його частиною. Я пам’ятаю, як ще маленькою дівчинкою співчувала старому з “Казки про золоту рибку”, як мені дуже хотілося мати будинку
такого ж кота, що ходить навколо дерева по золотого ланцюга. Я пам’ятаю, як хотілося мені бути схожої те на царицю, то на “лебідь білу” з “Казки про царя Салтане”. А по мультфільму, створеному по “Казці про сплячу царівну й семи богатирях”, я вивчила казку напам’ять – так мені сподобалися її герої. Звичайно, тоді я ще не знала, що всіх цих героїв створив А. С. Пушкіна. І тільки набагато пізніше, коли мама читала мені вірші й про зимовий вечір, і про музу, і про ліцей, і про няньку, і про осінь, і ще багато про що іншому, я вперше почула про автора цих дивних поэзий Олександрі Пушкіні.
З тих пор
я вже ніколи з ним не розставалася. Я шукала в бібліотеці його книги й перечитувала їх кілька разів. Я намагалася бути схожої на кращих героїнь його добутків. Пам’ятаю, як я вперше прочитала повість “Дубровский” і мені важко було визначити своє відношення до Маші. Ще мене вразила поема “Полтава”, але не стільки своїм сюжетом, скільки через почуття гордості за героїв-воїнів. Згодом я зрозуміла: який би Твір Пушкіна я не прочитала, у душі залишиться піднесене почуття радості й захоплення. Нехай навіть не всі радісним буде в добутку, не все закінчиться добре, але однаково після зустрічі з Пушкіним у серці надовго залишається свято. І в цьому, думаю, криється сила й геніальність мого улюбленого поета. Він так любив Батьківщину, рідний народ, рідне слово, жінку, природу, як мало хто міг любити, і здатний був все це возвеличити в щирій поезії
