Мій скарб – Джина (твір-опис тварини за власними спостереженнями)
У неї великі чорні блискучі очі, мов чорні виноградини, як підведені чорними кругами. Задерикуватий кирпатий ніс, що завжди в курсі усіх домашніх справ. Дуже жваве й виразне обличчя, яке зустрічає тебе радісною посмішкою. Я знаю, щодо собаки треба казати “морда”, але якщо б ви побачили Джину…
Це найперший у моєму житті собака. Це найголовніший у моєму житті собака.
Джина, Джинка, Джиночка, Джинуля, Джисік… Мій чудовий японський хін. Усі дванадцять з половиною років, які Джинка живе на світі, з того самого дня, як привезли маленьке
Джина – дійсно справжній скарб. Чарівна тендітна постать на струнких лапках, біла з чорними плямами. Волохаті вушка скачуть догори й вниз, коли вона із дзвінким гавканням біжить назустріч хазяйці, хвіст-султанчик весело ходить в різні боки. Коли візьмеш її на руки, вона гордовито дивиться навколо, на інших собак, немовби примовляє: “Ага, а мене несуть!” За хазяїв – у вогонь
Джина – найрозумніша істота, все розуміє. Сумує та нервується, коли господарі збирають валізи у відпустку, заважає. Сяде, наприклад, на куртку і не віддає, Коли бабуся приляже на диван або хтось захворіє, Джинка завжди поруч – і біль, і втома повільно відходять від її ласкавих дотиків, мохнатого м’якого тепла, язичка, дружнього співчуття.
Колись ми прочитали в газеті про тварин спеціальний тест, як перевірити собачий розум: зав’язати у вузлик на очах собаки ласощі і дивитись, чи він їх розв’яже і за який час. У Джини ніс короткий і щелепи слабкі, але вона не кинула вузлика з цукеркою. Вона просто прогризла матерію і отримала свою нагороду, “вписавшись” у призовий термін.
Взагалі цукерки, особливо шоколадні, – її любов. Джинуля ладна служити, навіть танцювати, кумедно й граціозно розставивши убік передні лапки, за шматочок шоколаду чи цукру. Але якщо покласти цукерку і сказати, що це хазяйська – слиною підпливе, а не з’їсть. Така вже собача порядність та чесність, собаче вірне слово.
Якось мені навіть приснилось, що Джина приходить до школи і сідає за першу парту писати контрольну, дивлячись на вчителя своїми розумними й відданими очима. А хлопець, що сидів тут, посунувся й каже: “Ну й що, я з нею сидітиму!” – бо всі її знають і люблять. Найдавніше, шо у жодного уві сні не виникло питання, що ж вона напише на цій контрольній, просто думали, як же вона писатиме – хіба ж лапкою…
Отакий мій собака – найвірніший, найрозумніший друг, мій японський хін, що значить – “скарб”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)