Я не дуже добре знаю свій родовід. Справа в тім, що моя мама – сирота, виховувалася в дитячому будинку, в інтернаті. І батьків своїх вона ніколи не бачила і нічого про них не знає. Зате в мого батька, крім його мами і тата, є ще два брати, дві сестри, три племінники і п’ять племінниць. Ну і я – єдина й улюблена дочка. От такий у мене “однобічний” родовід… Дідусь розповідає про наших предків неохоче. А от бабуся любить згадувати минуле. Від неї я і довідалася багато чого про свою родину.
Бабусина бабуся молодою була красунею. До того
ж – дочкою багатого вдівця поміщика. “Шлейф” кавалерів супроводжував її всюди. Батько потурав їй в усьому, обожнював її. Не розумів лише того, як рішуче і грубо вона відмовляла нареченим. Дівчині йшов уже двадцятий рік (для тих часів – не юний вік), вона була примхлива і розпещена – ну просто принцеса з казки братів Грімм “Король-Дроздобород”. Старий поміщик усе думав про свою, можливо, швидку смерть і про те, що нікому передати управління двором – зятя немає. А в нього працював бідний, але кмітливий і працьовитий хлопець, що залишився без батьків. Жив юнак у власноручно побудованій хаті недалеко
від маєтку, сам господарював і навіть сам собі шив одяг. Старий задумався і… видав дочку, яку обожнював, за “босяка”. Незабаром поміщик помер, і його зять зі своєю дружиною успадкували все його майно. У них народився син, мій прадід. Садиба процвітала… 1917 року установилася радянська влада. Маєток зруйнували, його власника убили… І от батько моєї бабусі, що звик до розкоші, став звичайним селянином. Через десять років він одружився з дівчиною із сусіднього села, на світ з’явилася моя бабуся. Під час великої Вітчизняної війни вона познайомилася з моїм дідом. З 1944 року вони не розставалися. Мріяли після перемоги створити родину. І була перемога, і була родина – саме така, про яку вони мріяли. Під Харковом вони побудували величезний будинок. Саме для великого дружного сімейства. Народилися в них три сини і дві дочки… Сьогодні в бабусі і дідуся шість онучок і три онуки. І коли ми, усі дев’ять, приїжджаємо на літні канікули до села, у той просторий світлий будинок, бабуся з дідусем нам дуже радіють. Тільки іноді мені здається, що вони хотіли б, щоб у цей час у будинку було б хоч трохи тихше…
