Міфи давніх слов’ян
У IX столітті було введено християнство в слов’янських землях. Віра в єдиного Бога і його сина Ісуса Христа перетворила слов’янську міфологію на казку зі щасливим кінцем. Верховні божества забулися, а в народній пам’яті залишилися уявлення про домовиків, відьом, мавок, лісовиків, водяників тощо.
Наші давні предки вірили в те, що весь світ заповнений богами, що вся Природа жива і наповнена різними чудесами. Найголовнішими були боги, які всім керували, за ними йшли нижчі демони, які служили старшим богам. До наших днів зберігся міф про
Громовержець убив свого ворога, посік його
Перун – син прабога Неба. Його зброя – це стріли, веселка – щит, а Хмари – кучері і борода. Грім наші пращури сприймали як слово боже, вітри – як його дихання. Громовержець дав людям вогонь, посилав дощі на поля. Давні слов’яни вважали Перуна богом морів, річок, вітрів, бур. Усе в світі було підвладне йому. Але з часом у свідомості людей імена, які раніше давали верховному божеству, стали іменами окремих богів: Перун – бог грому і блискавки, і нарожич – бог вогню, Морський цар – бог води, Стрибог – бог вітру, Даж-бог – бог сонця.
На жаль, міфи наших предків збереглися в народній пам’яті лише в небагатьох піснях та казках, за якими важко їх повністю відтворити. Але ми маємо знати, що і слов’янські народи були творцями міфів, які поетично, образно величали створення світу і явища природи.