Міф про Орфее й еврикиде
Орфей, великий співак, син річкового бога еагра й музи пісень Каллиопи, жив у Фракії. Його дружиною була ніжна й гарна німфа евридика. Прекрасний спів Орфея, його гра на кіфарі не тільки захоплювали людей, але зачаровували рослини й тварин. Орфей і евридика були щасливі, поки на них не обрушилося страшне лихо. Один раз, коли евридика зі своїми подругами німфами збирала квіти в зеленій долині, їх підстерегла змія, що сховалася в густій траві, і вжалила дружину Орфея в ногу. Отрута швидко поширилася й обірвала її життя.
Почувши скорботний плач
И той перевіз його до трону бога смерті Аїда. Посередині холоду
Аид погодився неї виконати, але при цьому виклав свою умову: Орфей повинен випливати за богом Гермесом, а за ним піде евридика. Під час же шляху по підземному царству Орфею не можна оглядатися: у противному випадку евридика покине його вже назавжди. Коли з’явилася тінь евридики, Орфей побажав неї обійняти, але Гермес велів йому цього не робити, тому що перед ним лише тінь, а спереду довгий і важкий шлях Швидко минувши царство Аїда, подорожани досягли ріки Стикс, де Харон переправив їх на своїй турі до стежки, що круто веде нагору до поверхні землі. Стежка була захаращена каменями, навколо панував морок, а спереду маячила фігура Гермеса й ледь світилося світло, що говорило про близькість виходу.
У цей момент Орфея охопила глибока тривога за евридику: чи поспіває вона за ним, чи не відстала, чи не втратилася в сутінку. Прислухавшись, він не розрізнив за ніяким звуком, що загострило тривожне почуття. Нарешті, не видержави порушивши заборону, вона обернувся: майже поруч із ним він побачив тінь евридики, простягнув до неї руки, але в те ж мгновенье тінь станула в мороці. Так йому довелося вдруге пережити смерть евридики. І цього разу по власній провині Охоплений жахом, Орфей вирішує повернутися до берегів Стикса, знову проникнути в царство Аїда й молити бога повернути кохану дружину.
Але цього разу благання Орфея вже не торкнули старого Харона. Сім днів провів на березі Стикса Орфей, але так і не зм’якшив суворе серце Харона, а на восьмий повернувся до себе у Фракію. Пройшло чотири роки після смерті евридики, але Орфей залишився їй вірний, не бажаючи шлюбу з жодною з жінок Один раз провесною він сів на високому пагорбі, взяв у руки золоту кіфару й запік. Вся природа слухала великому співакові.
У цей час з’явилися одержимі люттю жінки-вакханки, що справляють свято бога провина й веселощі Вакха. Помітивши Орфея, вони кинулися на нього з лементами: “От він, ненависник жінок”. Охоплені шаленством, вакханки оточують співака й обсипають його каменями.
Убивши Орфея, вони розривають на частині його тіло, відривають голову співака й разом з його кіфарою кидають у швидкі води ріки Гебра. Захоплені плином, струни кіфари продовжують звучати, оплакуючи співака, а беріг имответствует. Вся природа оплакує Орфея. Голову співака і його кіфару хвилі виносять у море, де вони допливають до острова Лесбос. З тої пори на острові звучать чудові пісні.
Душу Орфея сходить у царство тіней, де великий співак зустрічає свою евридику. З тих пор їхньої тіні нерозлучні. Разом блукають вони по похмурих полях царства мертвих. Образи поетичного міфу винятково популярні у світовому мистецтві По його мотивах написані полотна великих живописців Тинторетто, Рубенса, Брейгеля; опери “Орфей” створені Верді й Глюком, балет “Орфей” – І. Стравінським; Жак Оффенбах написав оперету “Орфей у пеклі”.
Оригінальне трактування міфу дав американський драматург Теннессі Вільямі в драмі “Орфей спускається в пекло”. Багато років у Польщі в Сопоте проходив міжнародний фестиваль співаків “Золотий Орфей”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)