Методичні рекомендації до вивчення новели Т. Манна “Маріо і чарівник”

Томас Манн – одна з найяскравіших постатей світової літератури XX ст. Його спадщина – це “своєрідна енциклопедія культурно-мистецьких проблем сучасності, пристрасний коментар до найбільш характерних і драматичних подій пізньобуржуазної історії. Нові програми рекомендують до вивчення одну з найзначніших новел німецького письменника – “Маріо і чарівник”. На першому уроці доцільно ознайомити учнів з основними віхами біографії Т. Манна. Розпочати його можна з розповіді вчителя про письменника.

6 червня 1875 року в німецькому

місті Любеку в старовинній купецькій сім’ї народився хлопчик. Голова родини був одним із найбагатших та найшанованіших представників верхівки міста. Після його смерті сім’я втратила капітал і привілеї. У родині було троє хлопчиків. Двоє з них – старший Генріх і молодший Томас стали видатними письменниками. Такі несхожі за темпераментом, за природою свого дарування, за стилем, вони були об’єднані один з одним міцними узами дружби. Символом свого життя Т. Манн називав непохитного олов’яного солдатика з казки Андерсена. Сторінки його біографії є яскравою ілюстрацією символічного значення цих слів. Стійкість Т. Манна виявилася вже у виборі професії літератора, яку вважали ганебною у бюргерському середовищі. Перед тим, як стати письменником, Т. Манн працював дрібним клерком, торгував книжками. Творчий шлях він розпочав з новел (збірка “Маленький пан Фрідеман та інші оповідання”, 1898).

Свідченням мужності двадцятишестирічного письменника став роман “Будденброки” (з підзаголовком “Занепад однієї родини”), в якому він не побоявся на прикладі життя своїх співгородян правдиво розповісти про деградацію німецького бюргерства. Перед читачем проходить більше, ніж 50-літня історія кількох поколінь любекської родини. За численними перипетіями її життя виразно відчувається дух усього тогочасного німецького бюргерства. Твір, який і зараз називають одним із найяскравіших зразків світового інтелектуального роману, відразу викликав величезний інтерес, приніс Т. Манну справжню славу. Його прочитали і мешканці Любека. Впізнавши себе в персонажах роману, вони страшенно розгнівалися. “Конфлікт набув публічного характеру. Земляки Т. Манна вважали роман наклепом і злочином, в авторі вбачали відступника, зрадника, який заплямував добре ім’я батьків”.

Пізніше з’явилися й інші романи (“Чарівна гора”, “Йосип та його брати”, “Лотта у Веймарі”, “Пригоди авантюриста Фелікса Круля”, “Доктор Фаустус”), завдяки яким за письменником міцно утвердилася слава майстра великого епічного жанру. Водночас Т. Манн широко відомий і як автор новел. Зокрема, значне місце у його творчості займають “новели про художника”: “Трістан” (1902), “Тоніо Крегер” (1903), “Смерть у Венеції”” (1911), присвячені проблемі “митець і суспільство”. У 1929 році Т. Манн став лауреатом Нобелівської премії (за романи й новели).

“Світоглядна і творча еволюція письменника була складною й суперечливою, проте він ніколи не відступав від гуманістичних переконань, від великих традицій німецької і європейської гуманістичної культури”. Тривалий час Т. Манн вважав, що митець повинен стояти осторонь політики. Письменник, який створив у роки першої світової війни велику теоретико-публіцистичну книгу “Роздуми аполітичного” (1918), у подальшому переглянув свою позицію й приєднався до тих, хто не проходить повз нагальних проблем політичного життя. Ставши в опозицію до правлячої фашистської верхівки, Т. Манн вкотре виявив стійкість і мужність. У 1933 він виїхав з Німеччини і з того часу до кінця життя (він пішов у вічність 1955 р.) був змушений жити в еміграції (Швейцарія, США). 2 грудня 1936 року німецький уряд позбавив його громадянства. Книги Нобелівського лауреата, які продавали в багатьох книжкових магазинах Європи, на його батьківщині були заборонені. 10 грудня цього ж року його брат Г. Манн у журналі “Нойє вельтбюне” (часопис німецької еміграції, що виходив у Парижі) опублікував статтю “Вітання позбавленому громадянства”, в якій наголосив, що для Т. Манна найвище благо людини – це особистість, вільна від психічного сп’яніння під впливом антигуманних ідей. Підтвердженням цих слів є зокрема й новела “Маріо і чарівник”, яка побачила світ у 1930 р.

Наступною навчальною ситуацією уроку може бути актуалізація вивченого із всесвітньої історії про політичне становище в Європі 30-х рр. XX ст. Важливо наголосити на антигуманній сутності фашизму. Далі доцільно спрямувати учнів на осмислення ідейно-тематичної сутності, проблематики, сюжету та композиції новели, яка має бути прочитана до першого уроку. З цією метою школярам можна запропонувати евристичну бесіду за твором, побудовану на таких запитаннях і завданнях:

– Як у новелі відображено атмосферу, що панувала в Торре ді Венере? Яким епітетом охарактеризовано дух тамтешніх настроїв? Чи згадуються у творі слова фашизм, фашистський! На підставі чого читач може зробити висновок про те, що події відбуваються в країні, де панує фашистська ідеологія? У творі докладно описано місце подій. Це невеличке курортне містечко, “дуже модне серед італійців і чужоземних гостей”. З першого погляду воно може видатися досить приємним для відпочинку: “…Скрізь кишать купальники, які галасують, сваряться чи голосно виявляють свою радість і яким сонце немилосердно обпалює потилиці; на сліпучій блакиті води погойдуються пласкі, яскраво розфарбовані човники, обліплені дітьми; повіп сповнюють дзвінкі дитячі імена…”

Однак тут панує “лиховісний дух”, який насампеї виявляється у зверхності італійців: “Тутешнім стосуні бракувало щиростій невимушеності”; ця публіка “гн, кирпу”. Причина такої поведінки – політичні погляди, саджувані простим людям правлячою верхівкою, так зв ідея нації, яка полягає насамперед в нетерпимості до іні народів, у проповідуванні національного чванства. І хо1-новелі жодного разу не вживається слово фашизм, од читачу неважко здогадатись, що події відбуваються в Іт за часів, коли вона знаходилася під владою коричневої ми. І справа не лише в згадках про дуче (з італ. “вождь” так у фашистській Італії називали диктатора Беніто N соліні, “пробуджену батьківщину” – один з демагогіч лозунгів італійських фашистів. Головне, що “автор на ; чайному побутовому матеріалі, але точно й виразно від рює нездорову духовну й психологічну атмосферу запанувала фашистська диктатура”.

З якою метою автор так докладно розповідає порядки, що панують в Торре? Ця оповідь є експозицією до майбутніх подій. Вона мов готує читачів до якогось сплеску, конфлікту, який ось має нависнути над курортним містечком. Усе, що ві, деться потім в залі, є логічним продовженням, яекравиг. ЯВОМ ТОГО, ЩО діється в Італії: “Тут панував той СС дивний, напружений, тривожно-принизливий гніти настрій, що й усюди в Торре; скажу навіть більше: і залі, наче у фокусі, зосередилась та напруженість, дивний неспокій, що ним була ніби заряджена тутє атмосфера, і чоловік, якого ми очікували, здавався утіленням усього цього…”

– Стисло розкажіть про виступ Чіполли. Чим вальєре відрізняється від звичайних циркових фоників? У новелі зображено гіпнотичний сеанс Чіполли, у якого він демонструє неабияке вміння підкорювати ліс Його мета не має нічого спільного з цілями звичайних кусників, покликаних дарувати глядачам гарний настрій ловне для Чіполли – знущання над людьми, демонстр його влади над кожним присутнім. Насолоджуючись Е ною силою, він виставляє на посміховисько їх найсв: почуття. Особливо яскраво це виявляється у випад Маріо.

– Простежте, як під час сеансу Чіполли поводють себе глядачі. Автор показує процес перетворення людей на мар ток. Спочатку перед читачем постає прихильно налаш-на публіка, вона зустрічає фокусника сміхом. Глядачі у но спостерігають за артистом, який неквапливо обвс залу суворими очима. Один з них наважується привітат ним, це сприймається фокусником як зухвалість. Саме юнак і стає першою жертвою Чіполли, однак зал не ро: цього. Хоча вигляд Чіполли аж ніяк не можна назвати патичним, він досить легко причаровує глядачів мовою. Чималий інтерес викликає і його “мистецтво”, яке нагадує наукові розваги. Далі бачимо повне підкорення присутніх: “…Він міг примусити публіку танцювати, так, танцювати в буквальному значенні цього слова. Тепер глядачів опанувала якась розпуста, вони ніби сп’яніли, як буває пізньої ночі, втратили владу над Своїми почуттями, здатність критично оцінювати вплив цього неприємного чоловіка і тверезо опиратися йому”. Визволення з полону магії відбувається завдяки пострілу Маріо. “Манн підкреслював у новелі, що глядачі піддаються мані, випромінюваній кавальєре Чіполлою лише в тому ступені, в якому вони відрікаються від свободи власної волі, і влада Чіполли досить хитка”.

Завершити перший урок можна словом учителя про стиль новел Т. Манна, у ході якого важливо розкрити сутність терміна “лейтмотив”. За даними “Літературознавчого словника-довідника” (К.: Академія, 1997), лейтмотив (від нім. !_еіітоііу – провідний мотив) – конкретний образ, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або творчість митця, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця. Термін запозичено з музикознавства, де його запровадив німецький композитор Р. Вагнер. Лейтмотив глибше розкриває концепцію певного твору, вказує на його підтекст.