Метаморфози характеристика образа Ниоба
Ниоба – персонаж “Метаморфоз”, фиванская цариця родом з Лідії, дружина Амфиона. Вона образила Латону (Літо) тим, що хвасталася перед нею, матір’ю всього двох дітей (Аполлона й Артеміди) своєю багатодітністю (по різних версіях, у псу було від 3 до 20 дітей, синів і дочок). На кару Аполлон убив її синів, а Артеміда – дочок. Сама Н. перетворилася вскалу.
Її історія – приклад одночасно й найбільшої зухвалості, і найбільшого горя. В “Илиаде” її історію Ахілл розповідає Приаму – у цій версії в Ниоби шестеро синів і шість дочок;
Коштує в ряді інших історій про зухвалих людей, що кидають виклик богам. Н. змагається з Латоной у багатодітності так само, як Арахна з Афіною – у ткаческом мистецтві, а Марсий з Аполлоном – у музичному. Перехід від Арахни до Н. мотивований тим, що до весілля вони були подругами; але покарання землячки не навчило Н. смиренності.
Початок історії про неї Овідій будує за зразком оповідань
Поликрат, Крез). Зі страху перед Н. фиванци моляться Латоне пошепки. Ображена Латона скаржиться своїм дітям.
Аполлон, божество раптової смерті, перериває її: “Перестань говорити! Сповільнюєш ти скаргою кару”. Разом з Діаною (Артемідою) вони відправляються у Фиви.
Далі треба докладний опис загибелі синів Н. і Амфиона: смерть застає їх за мирними спортивними розвагами – боротьбою й верхівковою їздою. Молодший син молить про пощаду – Аполлон дарує йому легку смерть. Довідавшись про смерть синів, Н. обурюється на те, що “права їх (богів) так великі”. Амфион кінчає ссобой. Н. втратила всю колишню велич, але не гордість – ховаючи синів, вона знову ображає Латону: “У нещасної більше залишилося, / Чим у щасливої тебе”.
При цих словах Діана починає вбивати вартих відразу дочок. Тільки перед смертю молодшої Н. упокорюється, у просить неї пощадити, але вбита й молодша Нерухомо сидяча біля ще не похованих синів і тільки що вбитих дочок, Н. перетворюється в камінь – Овідій описує її метаморфозу як реалізацію метафори “скам’яніти від горя”. Її, що стала мармурової, вихор несе на батьківщину в Лідію.
Завершується оповідання описом лидийской скелі, “понині що ще виливає сльози”. Образ Н. у скелях Синила був відомої в античності визначною пам’яткою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)