Метаморфози, або Золотий осел

Герой роману Луцій (чи випадково збіг з ім’ям автора?!) Подорожує Фессалії. В дорозі він чує захоплюючі і страшні історії про чаклунських чарах, перетвореннях та інших відьомських витівки. Луцій прибуває в фессалійський місто Гіпатія і зупиняється в будинку якогось Мілона, який “набитий грошима, страшний багатій, але скупий донезмоги і всім відомий як людина преподлий і прегрязний”. У всьому античному світі Фессалія славилася як батьківщина магічного мистецтва, і незабаром Луцій переконується в цьому на власному сумному досвіді.

У

будинку Мілона в нього зав’язується роман зі служницею Фотідой, яка відкриває коханцеві таємницю своєї господині. Виявляється, Памфіла (так звуть жінку Мілона) за допомогою чудесної мазі може перетворюватися, припустимо, в сову. Луцій пристрасно хоче випробувати це, і Фотіда зрештою піддається на його прохання: сприяє в такому ризикованому справі. Але, проникнувши таємно до кімнати господині, вона переплутала шухлядки, і в підсумку Луцій перетворюється не в птаха, а в осла. У цьому образі і перебуває він до самого кінця роману, знаючи лише, що для зворотного перетворення йому треба скуштувати пелюсток троянд. Але різні перешкоди стають на його шляху щоразу, як він бачить черговий трояндовий кущ.

Новоявлений осел стає власністю зграї розбійників (вони пограбували будинок Мілона), які використовують його, природно, як в’ючна тварина: “Я був швидше мертвий, ніж живий, від тяжкості такий поклажі, від крутизни високої гори і тривалості шляху”.

Не раз знаходиться на краю загибелі, змучений, побитий і напівголодний, Луцій мимоволі бере участь у набігах і живе в горах, в кублі розбійників. Там щодня і щоночі вислуховує він і запам’ятовує (перетворившись на осла, герой, на щастя, не втратив розуміння людської мови) все нові і нові страшні історії про розбійницькі пригоди. Ну, наприклад, – розповідь про могутній розбійника, одягнувшись у ведмежу шкуру і в цьому вигляді проникли в будинок, обраний його товаришами для пограбування.

Найвідоміша з вставних новел роману – “Амур і Психея” – чудова казка про молодшу і чудової з трьох сестер:

Вона стала коханою Амура (Купідона, Ерота) – підступного стріловержця.

Так, Психея була настільки прекрасна і чарівна, що бог кохання сам полюбив її. Перенесена ласкавим Зефір в казковий палац, Психея щоночі брала Ерота у свої обійми, пестячи божественного коханого і відчуваючи, що улюблена ім. Але при цьому чудовий Амур залишався невидимим – головна умова їх любовних зустрічей…

Психея вмовляє Ерота дозволити їй побачитися з сестрами. І, як завжди буває в подібних казках, заздрісні родички підбивають її не послухатися чоловіка і спробувати його побачити. І ось під час чергового побачення Психея, давно змучений цікавістю, запалює світильник і, щаслива, радісно роздивляється прекрасногo дружина, сплячого поруч з нею.

Але тут з гнота лампи бризнуло гаряче масло: “Відчувши опік, бог схопився і, побачивши заплямованою і порушеною клятву, швидко звільнився від обіймів і поцілунків нещасної своєї дружини і, не сказавши ні слова, піднявся в повітря”.

Богиня любові і краси Венера, відчуваючи в Психеї суперницю, всіляко переслідує обраницю свого стрелоносного і примхливого сина. І з суто жіночої пристрасністю вигукує: “Так він насправді любить Психею, суперницю мою по самозваної красі, викрадачку мого імені?!” А потім просить двох небожітельніц – Юнону і Цереру – “знайти втекла літунів Психею”, видаючи її за свою рабиню.

Між тим Психея, “переходячи з місця на місце, вдень і вночі з занепокоєнням шукає свого чоловіка, і все сильніше бажає якщо не ласками подружжя, то хоч рабськими благаннями пом’якшити його гнів”. На тернистому шляху своєму вона потрапляє у віддалений храм Церери і працелюбної покірністю завойовує її прихильність. І все ж богиня родючості відмовляється надати їй притулок, бо пов’язана з Венерою “узами старовинної дружби”.

Так само відмовляється дати притулок її і Юнона, що говорить: “Закони, що забороняють протегувати чужим збіглим рабам без згоди їх господарів, від цього мене утримують”. І добре хоч, що богині не видали Психею розгніваної Венері.

А та між тим просить Меркурія оголосити, так би мовити, вселенський розшук Психеї, оголосивши всім людям і божествам її прикмети. Але Психея в цей час і сама вже підходить до палацу своєї нестримної і прекрасної свекрухи, вирішивши здатися їй добровільно і боязко сподіваючись на милосердя і розуміння.

Але надії її марні. Венера жорстоко насміхається над нещасною невісткою і навіть б’є її. Богиню, крім усього, дратує вже сама думка про перспективу стати бабусею: вона збирається перешкодити Психеї народити дитя, зачате від Амуру: “Шлюб ваш був нерівний, до того ж, укладений в заміському маєтку, без свідків, без згоди батька, він не може вважатися дійсним, так що народиться від нього незаконне дитя, якщо я взагалі дозволю тобі доносити його “.

Потім Венера дає Психеї три нездійсненних завдання (які стали потім “вічними сюжетами” світового фольклору). Перше з них – розібрати незліченну купу жита, пшениці, маку, ячменю, проса, гороху, сочевиці й бобів – Психеї допомагають виконати мурашки. Так само, за допомогою добрих сил природи та місцевих божеств, справляється вона і з іншими повинностями.

Але й Амур тим часом страждав в розлуці з коханою, яку вже пробачив. Він звертається до свого батька Юпітеру з проханням вирішити цей “нерівний шлюб”. Головний Олімпієць скликав всіх богів і богинь, велів Меркурію негайно доставити Психею на небо і, простягнувши їй чашу з амброзією, сказав: “Прийми, Психея, стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не відлучається з обіймів твоїх і нехай буде цей союз на віки віків! “

І була зіграна на небі весілля, на якому весело танцювали всі боги і богині, і навіть Венера, вже до того часу подобрілим. “Так належним чином передана була у владу Купідона Психея, і, коли прийшов термін, народилася у них дочка, яку звемо ми насолодою”.

Втім, Зевса можна зрозуміти: по-перше, він був не зовсім безкорисливий, бо за згоду на цей шлюб попросив Амура підшукати йому на Землі чергову красуню для любовних утіх. А по-друге, як чоловік, не позбавлений смаку, він розумів почуття сина…

Цей зворушливо-трагічна розповідь Луцій почув від п’яної баби, яка вела господарство в печері розбійників. Завдяки збереженій здатності розуміти людську мову, перетворений в осла герой дізнався безліч і інших дивовижних історій, бо майже безперервно перебував у дорозі, на якому потрапляло йому чимало грамотних оповідачів.

Після безлічі пригод, постійно змінюючи господарів (переважно – злих і лише зрідка – добрих), Луцій-осів врешті-решт рятується втечею і виявляється одного разу на відокремленому Егейському узбережжі. І тут, спостерігаючи народження Місяця, висхідній з моря, він натхненно звертається до богині Селені, що носить безліч імен у різних народів: “Владичиця небес! Він стягнув з мене образ дикого чотириногого, поверни мене поглядам моїх близьких […] Якщо ж жене мене з невблаганною жорстокістю якесь божество, нехай мені хоч смерть дана буде, якщо жити не дано! “І царствена Ісіда (єгипетське ім’я Селени-Місяця) є Луцію і вказує шлях до порятунку. Не випадково саме ця богиня в античному світі завжди пов’язувалася зі всіма таємничими дійствами і магічними перетвореннями, ритуалами і містеріями, зміст яких було відомо лише присвяченим. Під час священного ходи жрець, заздалегідь попереджений богинею, дає нещасному можливість нарешті скуштувати рожевих пелюсток, і на очах захоплено-екзальтованої натовпу Луцій знову знаходить людську подобу.

Пригодницький роман завершується главою, присвяченій релігійним таїнств. І відбувається це цілком органічно і природно (адже мова весь час йде про перетворення – в тому числі і духовних!).

Пройшовши через серію священних обрядів, пізнавши десятки таємничих присвят і врешті-решт повернувшись додому, Луцій повернувся і до судової діяльності адвоката. Але в більш високому званні, ніж був раніше, і з додаванням священних обов’язків та посад.