Мешканець маленької Норвегії

Мешканець маленької Норвегії, яка знаходиться на краю Європи, Генрік Ібсен (1828-1906) у своїй творчості висвітлив проблеми, які стали характерними для всього континенту на зламі століть. Ібсен радикально реформував традиційну драматургію. Його “нова драма” стимулювала появу творів таких провідних драматургів, як Шоу, Метерлінк.

Стисло охарактеризуємо ознаки поетики “нової драми”.

1. Це п’єси про людську душу, в яких йдеться про трагічну боротьбу особистості за власний духовний світ.

2. Драматург істотно збагатив коло

тем: соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві, спадкові хвороби, влада грошей.

3. У п’єсах “нової драми” немає чіткої межі між трагедією і комедією.

4. Композиція п’єс має інтелектуально-аналітичний характер. Аналітизм композиції полягає в тому, що майже всі п’єси розпочинаються показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчуються катастрофою. Інтелектуальні тому, що завершуються осмисленням персонажами власного життя.

5. Незавершена кінцівка – найвидатніший внесок “нової драми” Ібсена в світову драматургію. Тут конфлікт не вичерпується після завершення дії. Так, наприклад,

в “Ляльковому домі” розв’язка не є розв’язанням проблем, а є їхньою постановкою. Відкритість фіналу відповідає вимогами проблемного театру, який створив Ібсен.

Великою популярністю користувалася й користується по сьогодні соціально-психологічна драма Ібсена “Ляльковий дім” (“Нора”). Дія розпочинається напередодні Різдва. Яскраво горить новорічна ялинка, куплено подарунки, триваються веселі приготування до свята у родині адвоката Гельмера Сімейне життя подружжя Гельмерів зовні не затьмарено нічим. Проте наприкінці твору (двома діями пізніше) від цього уявного раю нічого не залишається.

Уже в перший рік спільного життя Гельмерів чоловік Нори захворів на туберкульоз і вона, щоб відвезти його на лікування до Італії, таємно бере гроші у лихваря, поставивши під векселем ім’я свого батька (за законом заміжня жінка не мала права підписувати векселя). Лихвар тероризує Нору, погрожує їй в’язницею. Вона страшенно боїться, що таємницю буде розкрито, але вдає щасливу дружину-лялечку. Цей контраст між зовнішньою поведінкою і справжнім переживаннями героїні лежить в основі п’єси. Шантажист-лихвар повідомляє адвокатові Гельмеру таємницю його дружини, і той забуває про причину, що штовхнула Нору на цей вчинок. Він обвинувачує її в злочині, обіцяє заборонити спілкування з дітьми. Але сталося “диво” – лихвар знищує вексель Нори, і щасливий Гельмер знову називає свою дружину “лялечкою”. Проте Нора пропонує чоловікові сісти й спокійно з’ясувати, що ж відбулося (наявність дискусій, у яких герої самі обговорюють і пояснюють те, що сталося, ще одна характерна риса п’єс Ібсена). У фіналі п’єси розгнівана Нора, залишаючи чоловіка й трьох дітей, іде з дому, в якому немає нічого, крім брехні.

Одразу після постановки вона спричинила палкі дискусії й Суперечки, Ібсена звинувачували в підриві інституту сім’ї, релігії, інших суспільних ідеалів, у виправданні “злочинниці” Нори – головної героїні твору, яка залишає чоловіка і трьох дітей заради пошуку власного шляху в житті.

В основі п’єси “Ляльковий дім” – історія молодої вродливої жінки Нори, яка має заможного чоловіка, прекрасних дітей і налаштований побут. Дія починається напередодні Різдва, саме тоді, коли закінчився важкий період у житті родини: чоловіка Нори Торнвальда Хемемера призначено на посаду директора Акціонерного банку. Яскраво горить новорічна ялинка, тривають веселі приготування до свята. Проте наприкінці твору (двома діями пізніше) від цього уявного раю нічого не залишається, і розгнівана Нора йде з дому, кажучи, що навколо неї немає нічого, крім брехні.

Як розвивається в п’єсі конфлікт між Норою і світом? Спочатку ми бачимо цілковиту ілюзію щастя. Але то омана. Непорушна будівля сімейного щастя починає хитатися, а на блакитному небі, під яким існує героїня, з’являються ледь помітні хмаринки – провісниці бурі. Уважний глядач починає здогадуватися, що Хельмер кохає Нору не як людину, а як власність, як прекрасну “лялечку”. Крім того, привертають увагу деякі особливості поведінки самої Нори: наприклад, вона вперто відмовляється від подарунка, а бажає взяти його вартість грішми. Що за цим криється? Наближення до таємниці привідкриває зустріч Нори з подругою фру Лінне. У відвертій розмові Нора скаржиться, що їй набридла у сім’ї роль ляльки, легковажної пташки, не здатної на щось серйозне. Щоб довести протилежне, вона відкриває таємницю свого вчинку: коли Хельмер захворів, вона, щоб він міг лікуватися в Італії, взяла гроші у лихваря, підробивши вексель. Тепер вона частинами сплачує борг.

Таємниця Нори прояснюється остаточно, коли приходить Крогстад. Саме у нього Нора позичила гроші. Крогстад просить Нору вплинути на чоловіка, щоб той не звільняв його з посади в банку. Злочин, який скоїв Крогстад, такий самий, як і злочин Нори – він підробив грошовий документу разі незгоди він погрожує відкрити правду Хельмеру. Нора намагається умовити чоловіка, але всі зусилля даремні.

Дія друга відбувається після свята. У душі Нори зростає почуття безнадії. Вона ще раз переконує Хельмера залишити Крогстада, але даремно. А Крогстад вдається до рішучих дій: тепер він уже вимагає підвищення і пише листа Хельмеру з викладом злочину Нори. Фінал другої дії – найвища точка відчаю Нори. Майже в істеричному стані вона репетирує тарантеллу (танок для гостей), заручившись обіцянкою Хельмера, що він не діставатиме пошту впродовж двох днів. Вона вже змирилася з тим, що щастя не вберегти, і, неначе в трансі, мріє про якесь диво та лічить, скільки годин життя їй залишилося.

У третій дії фру Лінне і Крогстад, які багато років перед тим кохали одне одного, вирішили з’єднати свої долі. Щасливий Крогстад повертає боргову розписку. У Нори є можливість уникнути неприємностей. Але вона хоче розставити всі крапки над “і” й перевірити Хельмера. Нора вдається до цього свідомо й сама спонукає чоловіка прочитати листа. Принциповість і непідкупність “ідеального директора” одразу зникають. Він уже готовий задовольнити вимоги Крогстада, але на Нору чекає найсуворіше покарання: зовні все залишається, як і було, але дітей вона не має права виховувати – такий його присуд. Дізнавшись, що Крогстад повернув боргову розписку, Хельмер на радостях робить широкий жест: “Я простив тебе, Норо”. Але їй уже не треба ні його прощення, ні слів кохання. Вона сама переходить у наступ і промовляє свою знамениту фразу: “Сідай, Торнвальде. Розмова буде тривалою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Мешканець маленької Норвегії