Мати та материнство у творчості Т. Шевченка

Якщо читати поезії Шевченка одна за одною, стежачи за тим, які образи він бачив і втілював усе життя, звертає на себе увагу трагічна обумовленість образу матері. Де б не згадував поет про свою матір, де б не з’являлася “селянська мадонна” з дитиною, скрізь – ніжність і любов поєднані з болем та жалем.

Шевченко виріс сиротою, але материнські очі, що дивляться на нього лагідно й з любов’ю, світять йому усе життя, як зорі.

Материнська доля… Її він бачить лихою долею. Турботи про дитину, важка праця, нужда, що передчасно зводить

її в могилу. Поет був глибоко вражений тяжкою жіночою долею за часів кріпацтва. Найсвітліша у світі картина – мати із немовлям – перетворюється недобрим світом у жахливі протилежності. Де жінка, яка кидає сина-немовля у снопах, щоб працювати на паншині (“На панщині пшеницю жала…”), це нещасна збезчещена наймичка, що віддає сина в чужі люди, а сама живе поруч із ним і не сміє сином назвати (“Наймичка”), Катерина, підступно зраджена коханцем, проклята людьми (“Катерина”),

Шевченко знав несправедливість жіночої долі, розумів, що світ – передусім чоловічий світ, він знущається над жінкою,

котра кохає й вірить. У його творах немає жінок, що торгують своєю красою, своїми почуттями. Ні, усі вони – і красуня з “Тополі”, і “Причинна”, і Катерина, і Ганна, і Марія – вони не зрадили кохання, не втратили гідності й чистоти.

Шевченко не зрікається їх, тих, кого засудили недобрі серця та язики. Вони усі – його біль, бо в кожній з них він бачить свою матір, свою сестру, свою наречену:

Се не мара,

Моя се мати і сестра,

Моя се відьма, щоб ви знали.

Жіноча честь і щастя – ось ті знамена, за які змагається лицар і поет. І тому кохана для нього – зоря:

… Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою…

Тому для нього

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Мати та материнство у творчості Т. Шевченка