Мати та материнство у творчості Т. Шевченка
Якщо читати поезії Шевченка одна за одною, стежачи за тим, які образи він бачив і втілював усе життя, звертає на себе увагу трагічна обумовленість образу матері. Де б не згадував поет про свою матір, де б не з’являлася “селянська мадонна” з дитиною, скрізь – ніжність і любов поєднані з болем та жалем.
Шевченко виріс сиротою, але материнські очі, що дивляться на нього лагідно й з любов’ю, світять йому усе життя, як зорі.
Материнська доля… Її він бачить лихою долею. Турботи про дитину, важка праця, нужда, що передчасно зводить
Шевченко знав несправедливість жіночої долі, розумів, що світ – передусім чоловічий світ, він знущається над жінкою,
Шевченко не зрікається їх, тих, кого засудили недобрі серця та язики. Вони усі – його біль, бо в кожній з них він бачить свою матір, свою сестру, свою наречену:
Се не мара,
Моя се мати і сестра,
Моя се відьма, щоб ви знали.
Жіноча честь і щастя – ось ті знамена, за які змагається лицар і поет. І тому кохана для нього – зоря:
… Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою…
Тому для нього
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.