Матеріали по вивченню творчості Сашка Чорного
Поезія “срібного століття” – це не тільки “Муза Далеких Мандрівок” і одкровення “Самокоштовного Слова”, не тільки есенинские ліричні визнання й блоковские вірші про Прекрасну Даму, не тільки бальмонтовская “вишуканість російського повільного мовлення” і пастернаковское “я клавішею стаю кормил з руки”, але й гострі сатиричні добутки, що заявляли, що у світі далеко не так все прекрасно, що між життям і поезією – величезна пропасти, а красі, що повинна врятувати Всесвіт, загрожують суспільні й людські пороки.
За словами ДО: Чуковського, поетичний збірник Сашка Чорного “Сатири” (1910) був своєрідним щоденником, а точніше – щоденниковими записами духовно збанкрутілого інтелігента, що деградує, заколишні ідеали юності, яким він поклонявся і яким намагався служити. Роки реакції,
Сатиричний щоденник… Чому б учнем не оформити сторінки такого щоденника, не наповнити їхніми віршами Сашка Чорного, які показують збірний образ інтелігента з усіх боків? Чому б не постачити сатиричні замальовки відповідними коментарями? На уроці разом із учителем старшокласники могли б попрацювати над композицією “сатиричного щоденника”, відредагувати його ” сторінки”, оформити ілюстраціями, якщо в класі є “художники”. Така форма уроку може бути ефективна. Якщо урок проводиться в декількох паралельних класах, то можна зробити виставку таких “сатиричних щоденників” або провести конкурс на кращий “щоденник”.
Пропонуємо варіант такого “сатиричного щоденника”. Відкриватися він повинен біографічним записом. Сашко Чорний (Олександр Михайлович Гликберг) народився в Одесі в 1880 році в єврейській сім’ї. Рід занять його батька невідомий, однак напевно можна сказати, що людиною він був непосидючим. Сім’я неодноразово переїжджала з міста в місто й нарешті осіла в провінційному тихому Житомирі. Там проходили роки навчання майбутнього поета в гімназії, що він так і не закінчив через матеріальні утруднення. Довелося заробляти на хліб насущний. Самою значною посадою вчорашнього гімназиста була посада дрібного чиновника в Службі зборів. Пробував писати вірші. Публікувався в місцевій газеті. В 1905 році, окрилений революційними ідеями волі й рівності, відправив у петербурзький журнал “Глядач” вірш “Нісенітниця” і відразу став знаменитим. Рядка з його сатири:
Розірвався апельсин У Дворцова мосту Де високий пан Маленького росту?
Знали тисячі студентів, їх цитували в літературних салонах, передруковували, переписували. Таких віршів Сашко Чорний написав у ті роки багато, зненацька для
Не самого себе він став “виразником розуму” революційно настроєних кіл інтелігенції. Після розгрому революції, побоюючись репресій, Сашко Чорний виїхав за кордон, де протягом двох років слухав лекції в Гейдельбергском університеті. В 1908 році вернувся в Росію. У Петербурзі він познайомився з А. Аверченко й став сотрудшрсо|г видаваного їм журналу “Сатирикон”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)