Матеріали до уроку за казкою Памели Треверс “Мері Поппінс”
Мета: ознайомити школярів з біографією П. Треверс та історією створення казки; розкрити основний зміст першої частини твору, навчити вдумливо його читати; розвивати логічне мислення, уяву, а такожуміння висловлювати свої міркування; формувати особистість уважного читача, здатного аналізувати думки та вчинки літературних героїв.
Обладнання. Портрет письменниці, виставка її книжок українською та російською мовами, малюнки учнів.
Епіграф.
Мері Поппінс – Історія мого життя.
П. Треверс
Примітка. Готуючись до уроку діти вдома
Зміст уроку
Слово вчителя (з елементами бесіди). Дітям усього світу Памела Треверс відома як автор казки “Мері Поппінс”. її справжнє ім’я Хелен Гофф. Вона вважається англійською письменницею, але народилася 1899 року в Австралії, куди з Англії переїхали її батьки. Рідне місто дівчинки, Мерібороу,
-Пригадаймо, що ми називаємо “малою” батьківщиною? (Місце народження людини).
Окрім зовнішності, автора та літературну героїню об’єднували й внутрішні риси. У дитинстві Хелен, як Мері та інші герої казки, любила милуватися природою, зорями, довго сидіти в садку та мріяти. Мама жартувала: мовляв, донька “висиджує курчат”. Проте дівчинка не ображалася, як і її майбутня героїня – Джейн. І письменниця, і персонажі її казки полюбляли залишатися наодинці зі своїм фантастичним світом.
У дитячі роки Хелен багато читала. її улюбленими письменниками були Ч. Діккенс, В. Скотт, В. Шекспір. Та понад усе дівчинку захоплювали як народні, так і літературні казки – Твори Л. Керролла, Р. Кіплінга, Б. Поттер. Згодом, уже в дорослому віці, вона скаже: “На жаль, я ніколи не дізнаюсь, яка добра фея наділила мене на хрестинах дивним хистом, найчистішими земними радощами – вічною любов’ю до казки. Цей дар я відчула в собі досить рано, коли ще належала світові природи”. Любов до книжок зростала, і, зрештою, письменниця зібрала вдома величезну кількість різних видань.
-Пригадайте, як називається таке зібрання книжок? (Бібліотека).
Бібліотека П. Треверс була справжнім її багатством. Інколи вона жартувала: якщо залишиться без даху над головою, то зможе побудувати дім зі своїх книжок.
Коли Хелен виповнилося сім років, помер її батько. Вона довго вірила, що тато перетворився на комету. Жити стало важче, адже в сім’ї було ще двоє дівчаток. Хелен розповідала молодшим сестрам казки, які сама вигадувала. Найбільше їм подобалася казка про коня, який умів скакати по хвилях. Крім того, вона писала вірші та оповідання, але нікому їх не показувала – соромилася.
В одинадцятирічному віці Хелен відправили на навчання до пансіону – школи з гуртожитком, де вона почала писати п’єси для шкільного театру, друкувати в газеті свої вірші. У 25 років Хелен поїхала до Ірландії, звідки родом були її батьки. Там виступала як професійна танцівниця, грала в театрі, вивчала фольклор, міфи. Однак найбільше задоволення вона мала від літературної Творчості. Тоді й взяла собі псевдонім – “Памела Треверс”.
-А як ви розумієте слово “псевдонім”? (Це вигадане ім’я та прізвище автора).
Так ось, під псевдонімом Памела Треверс 1934 року була надрукована перша казка “Мері Поппінс”. Письменниця вважала, що не вона вигадала Мері, а, навпаки, літературна героїня вигадала її, та неодноразово повторювала: “Мері Поппінс – історія мого життя”.
Юним читачам дуже сподобалася казка про незвичайну няньку та її вихованців – маленьких Бенксів: Джейн і Майкла, молодших близнюків Барбарута Джона, найменшеньку Аннабел. Мері була дуже суворою та вимогливою до дітей. Однак вони дуже любили її, адже тільки Поппінс уміла літати, підніматися на поручнях до другого поверху, діставати з порожньої валізи безліч речей, лікувати смачними мікстурами, розмовляти з собаками та птахами. Для дітей вона була загадковою особою, тому що ніколи нікому нічого не пояснювала. Прогулянки з нянькою непомітно перетворювалися на казкові пригоди. Вони були настільки захоплюючими, що дітям не хотілося повертатися додому, розлучатися з казкою. Та не послухатися Поппінс було просто неможливо. Наприкінці першої казкової повісті Мері без попередження разом із західним вітром відлетіла, покинувши Будинок № 17 у Вишневому провулку. Маленькі Бенкси дуже сумували за своєю нянькою.
Не хотіли розлучатися з улюбленою героїнею й маленькі шанувальники таланту П. Треверс. Вони закидали письменницю своїми листами. В одному з них вона прочитала: “Мадам, Ви відіслали кудись Мері Поппінс. Цього я вам ніколи не пробачу! Ви змусили всіх дітей плакати!”. Після таких послань П. Треверс, певна річ, знову сіла за письмовий стіл і почала працюва – ти над продовженням казки.
Хоч як це дивно, твір про Мері Поппінс подобався й дорослим. Жінки писали П. Треверс, що, коли вони читали її книжку дітям, чоловіки-батьки підкрадалися до дверей дитячих кімнат, щоб теж послухати.
-З ким із дорослих ви читали цю казку? Чим вона їх зацікавила?
І діти, і дорослі могли прочитати ще шість частин твору – “Мері Поппінс повертається”, “Мері Поппінс відчиняє двері”, “Мері Поппінс у парку”, “Мері Поппінс у Вишневому провулку”, “Мері Поппінс на кухні” та “Мері Поппінс і сусідній дім”. Остання частина казки з’явилася 1988 року. Отже, казки виходили протягом півстоліття та об’єднували два покоління читачів – батьків та їхніх дітей.
П. Треверс хотіла закінчити свій твір казкою підзаголовком “Прощавай, Мері Поппінс”, але відмовилася від свого задуму.
– Поміркуймо, чому письменниця так і не написала казку, в якій чарівна нянька покинула б своїх вихованців назавжди?
Окрім книг про Мері Поппінс для дітей, П. Треверс написала ще казки “Лисиця в яслах”, “Мавпа-приятелька”, а також повість про мандри двох маленьких англійців до Америки під час Другої світової війни – “Подорожі морем і землею”. На жаль, вони ще не перекладені українською мовою. Ці твори із задоволенням читали англійські діти, а також маленький хлопчик, якого письменниця усиновила.
За вагомий внесок у розвиток літератури П. Треверс нагороджена орденом Британської імперії четвертого ступеня.
Мері Поппінс завжди залишається з нами, як і сама письменниця, хоча 1996 року вона померла – відлетіла в інший світ, наче казкова героїня, разом із західним вітром.
Сьогодні ми можемо прочитати казку “Мері Поппінс”, подивитися кінофільм відомої усім дітям американської кіностудії Волта Діснея чи російську музичну комедію “Мері Поппінс, до побачення!”. Кому ж випаде нагода побувати в Австралії, той зможе покласти квіти до пам’ятника П. Треверс, а в рідному місті письменниці Мерібороу доторкнутися до руки казкової няньки. Щоправда, вона не буде такою теплою, як для Майкла Бен-кса, адже перед вами височітиме бронзовий пам’ятник Мері Поппінс.
Підсумкове слово вчителя. У казці П. Треверс ми познайомилися з Мері Поппінс, яка зображена і як реальна людина, і як казкова героїня. У житті та в казкових пригодах нянька завжди поряд із дітьми: піклується про них, доглядає, годує, виховує, ходить з ними на прогулянки, розповідає їм казки, знай – . омить зі своєю ріднею тощо.
– А чому Мері Поппінс майже нічого не пояснює дітям, часто не відповідає на запитання Джейн і Майкла?
(Учитель має спрямувати думку дітей у таке русло, аби вони дішли висновку про те, що нянька привчала дітей до самостійності).
Так, нянька так поводилася тому, щоб її вихованці стали самостійними людьми, а для цього потрібно самому думати, аналізувати, робити висновки, без чиєїсь допомоги приймати рішення.
Саме цього будуть навчатися Джейн і Майкл, Барбара та Джон і навіть найменшенька Аннабел у наступних шести книгах П. Треверс. І якщо ви хочете дізнатися про те, як Мері Поппінс знову повернулася до маленьких Бенксів і які нові фантастичні пригоди трапилися з ними, обов’язково прочитайте цю цікаву казку до кінця.
Олександр Бобир, кандидат філологічних наук, професор кафедри
Слов’янської філології, декан факультету початкового
Навчання Чернігівського державного педагогічного
Університету імені Т. Шевченка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)