“Марія” У. Самчука один з ранніх добутків поета. Об’єднанням реальних картин революційних часів з біблійними символами сприяє визначенню ідеї добутку: П. Тичина намагається добути світло вбитої любові, гуманності, співчуття до людських страждань. Як затверджує Р. Мовчан, до розгляду матері в новелі “Мати” Г. Косинки варто підходити подвійно. З одного боку, автор зображує образ реальної матері (правда вона існує лише в спогадах і переживаннях Андрія, хоча її більші очі запам’ятовуються читачеві), і як наскрізний образ материнства
Андрій
– один із синів – має намір привезти лікаря для важко хворої матері. Він у постійній тривозі, в уяві бачить лікарню й вірить, що лікар погодиться їхати. Те, що діється навкруги, (іде Війна ; на одному просторі зштовхнулися поляки, гайдамаки, більшовики) не дуже хвилює його, тому що в нього зовсім інша мета: зробити все для того, щоб допомогти матері. Андрій – типовий представник тодішнього селянства, тієї його частини, що не перейнялася більшовицькою ідеєю, не сприйняла її мораль. Цивільного подвигу він не здійснює, але прагне захистити материнство як символ вічності життя
“Марія”
У. Самчука – оповідання про примусову колективізацію. Головна героїня добутку – Марія, біографію якої автор розповідає на тлі історичних подій. Вона, як і образ матері в новелі Г. Косинки, символізує собою материнство – основу життя на землі. На долю Марії випало багато випробувань: вона пережила вигнання з будинку власним сином Максимом, довідалася про самогубство доні, про те, що молодшого сина Лаврина репресували, стала свідком смерті онука, убивства чоловіком сина…Яке ще більше випробування може витримати серце матері? Самотня Марія вмирає від страху й розпачу, удивляючись у тьму вічної ночі. Її смерть – явище протиприродне, насильницьке. Воно начебто є попередженням можливого знищення України, символічним образом якої є образ Марії
