“Маленька” людина в повісті “Шинель” – ПОВІСТЬ “ШИНЕЛЬ”. ГУМАНІСТИЧНИЙ ПАФОС ТВОРУ
ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ
§ 7. ПОВІСТЬ “ШИНЕЛЬ”. ГУМАНІСТИЧНИЙ ПАФОС ТВОРУ
“Маленька” людина в повісті “Шинель”
“Маленька людина” в літературі – визначення доволі різних героїв, яких об’єднує те, що вони займають найнижчі місця у соціальній ієрархії, і ця обставина визначає їхню психологію та громадську поведінку (приниженість, поєднана з відчуттям несправедливості, ураженої гордості). Тому маленька людина виступає як опозиція до іншого персонажа – людини високопоставленої, “значної особи”,
Тема “маленької людини” – інтернаціональна і має давню традицію. Порушувалася вона ще в античних комедіях, у сатирах Ювенала1, який викривав моральну деградацію можновладців з точки зору “маленької людини”. У Середньовіччі ця тема набуває специфічного забарвлення. В середні віки земне життя людини сприймалося як шлях до Бога, а її поневіряння та страждання вважалися випробуваннями на цьому шляху. Під впливом біблійних текстів, Євангелія та Діяння Апостолів, виникають житія – особливий жанр середньовічної церковної
1Ювенал Децим Юній – римський сатирик, який жив у І ст. н. е. за часів правління імператорів Траяна та Адріана; до нашого часу дійшло 16 сатир цього автора, в яких він гнівно засуджував сучасну йому дійсність, протиставляючи їй простоту звичаїв Давнього Риму.
2Голдсміт Олівер (1728-1774) – англійський письменник-сентименталіст.
У його “Векфілдському священику” простежуються сюжетні лінії (утиски, поневіряння бідної людини, зваблення дочки поміщиком), які стануть типовими в розвитку теми “маленької людини”. У російській літературі XIX ст. до цієї теми привернув увагу О. Пушкін у “Станційному наглядачі”. У 30-50-і роки XIX століття поняття “маленька людина” найчастіше пов’язується з образом бідного чиновника.
Тему “маленької людини” в повісті “Шинель” Гоголь розкриває як важливу, болючу проблему людства. Але засобом для розкриття цієї теми стає в першу чергу іронія.
Ось як письменник знайомить читачів з головним героєм твору: “Отже, в одному департаменті служив один чиновник, не можна сказати, щоб дуже визначний: низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть з вигляду підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, зі зморшками по обидва боки щік і з кольором обличчя, як то кажуть, гемороїдальним… Що ж робити! Винен петербурзький клімат. Коли ж говорити про чин (бо в нас найперше треба оголосити чин), то він був те, що називають довічний титулярний радник, з якого, відома річ, наглузувалися та накепкувалися вдосталь різні писателі, що мають похвальний звичай напосідати на тих, хто не може кусатися. На прізвище чиновник був Башмачкін…”.
Автор розповідає про звичайну (в одному департаменті, один чиновник), непоказну, безталанну (довічний титулярний радник) людину. Але розповідає так, як це зазвичай робиться про людей визначних: чому таке прізвище й таке ім’я, коли він з’явився на світ Божий та хто при тім був присутній. Іронія виникає через певну невідповідність між тим, що розповідають, і тим, як розповідають. І з того автор робить висновок про “неминучість” долі свого героя, а долю визначило його ім’я – Акакій Акакійович.
Перш ніж перейти до розгляду основних подій твору, з’ясуймо все ж, що означає те ім’я. День народження героя припав на 23 березня, тобто на першу весняну пору, коли день прибавляє, а природа прокидається від довгого зимового сну. За церковним календарем йому мали дати якесь інше ім’я – Мокій, Варух, Соссій чи Павсикакій,- але його мати й не чула тих імен, тому дала йому ім’я його батька – Акакій. За часів Гоголя це ім’я не було поширеним, перші читачі повісті сприймали його так само, як і решту імен, що пропонували для дитини. Ім’я дали, бо мати іншого не знала, а означає те ім’я – “сумирний”, “покірливий”, “незлостивий”. А імена, яких покійниця-мати не знала, означають ось що: Мокій – насмішник, Ваpyx – благословенний, Соссій – здоровий, дужий, квітучий, Павсикакій – приборкувач зла. Отже, Акакій Акакійович міг мати зовсім іншу долю, але у спадок від батьків він отримав лише те, що знали вони – покірність, а якщо врахувати ще й батькове ім’я, то вийде – покірну покірливість.
Про дитинство, юність, молодість героя автор не розповідає. Так, наче їх і зовсім не було. Наче від самого народження Акакій Акакійович посів своє місце в департаменті й не прагнув більше нічого. Змінювалися генерали і столоначальники, чиновники, що сиділи поруч із ним. Один Башмачкін покірно залишався на своєму місці.
Звичайно, долю Башмачкіна найлегше пояснити соціальними умовами, які робили з людини гвинтик у великому державному апараті. Але Гоголь на власному досвіді знав, що так легко все в житті не пояснюється. Він сприймав життя людини як шлях до вдосконалення, як набуття великих істин. Усяка людина народжується маленькою, а потім починається її шлях до великої людини. Можливо, автор навмисне не розповідає про становлення Акакія Акакійовича, бо цього становлення й не було зовсім, він так і залишився “маленьким”. Про це свідчить ставлення до Башмачкіна в департаменті, де ніхто й ніколи не виказував йому ні пошани, ні тепла. Навіть сторожі, які за своїм соціальним станом були значно нижче Башмачкіна, “не тільки не вставали при його появі, а навіть не дивилися на нього, наче через приймальню пролетіла звичайна муха”. Чиновники глузували з нього “скільки ставало канцелярської дотепності”, але ці жарти скоріше походили на жарти більших хлопчаків над меншим: розказували при ньому вигадані про нього ж пригоди; про його хазяйку говорили, що вона його б’є, “сипали на голову йому папірці, називаючи це снігом”. Акакій Акакійович зносив усе покірно. “Це не мало навіть впливу на його роботу: серед усіх цих докук не робив він ні одної помилки в письмі. Тільки коли надто вже нестерпний був жарт, коли штовхали його під руку, заважаючи провадити своє діло, він проказував: “Облиште мене! Нащо ви мене кривдите?” І щось чудне було в словах і в голосі, яким їх проказувано. В ньому чулося щось таке, схиляюче до жалю, що один молодий чоловік, недавно призначений, дозволивши було собі, за прикладом інших, посміятися з нього, раптом спинився, немов чим пройнятий, і відтоді немов усе змінилося перед ним і стало в іншому вигляді. Якась неприродна сила відштовхнула його від товаришів, з якими він познайомився, побачивши в них пристойних, світських людей. І довго потім, серед найвеселіших хвилин, уявлявся йому низенький чиновник з лисинкою на лобі, зі своїми проникливими словами: “Облиште мене! Нащо ви мене кривдите?” І в цих проникливих словах бриніли інші слова: “Я брат твій”. І закривався рукою бідолашний молодий чоловік, і багато разів здригався він потім на віку своїм, бачачи, як багато в людині нелюдяності, як багато приховано лютої грубості у витонченій, освіченій світськості і боже! навіть у тій людині, яку світ визнає за благородну й чесну…”
Наведений вище епізод дуже важливий для розуміння авторського погляду на “маленьку” людину. Нагадаємо, що Гоголь неодноразово підкреслював, що кожна людина цінна, кожна навіщось прийшла у цей світ. І виявляється, що Акакій Акакійович прийшов у цей світ, щоб нагадати людям, що всі вони – брати.
Акакій Акакійович належить до тих людей, які позбавлені навіть можливості захищатися. Але там, де панує сильний, Башмачкіним немає місця. Трагедія Башмачкіна полягає у тому, що його позбавлено навіть права на людське існування. І Акакій Акакійович перестає сприймати світ. Одного разу новий столоначальник вирішив “підвищити” нещасного чиновника і доручив йому не переписати папір, а скласти новий. Це не було складно, треба було лише замінити форми дієслова з першої особи на третю. Як не бився Акакій Акакійович, а нічого в нього не вийшло. Ніяк не міг він розібратися, хто “ми”, хто “вони”. В убогому житті нещасного Башмачкіна не було місця для таких роздумів.
Але людина не може відгородитися від світу. Настав час, коли і Башмачкін це відчув. Його стара шинель, або “капот”, як називали це вбрання дотепники з департаменту, протерся. Акакій Акакійович відчув, що йому холодно. Тепер смислом життя Башмачкіна стає нова шинель. І шлях, яким іде до своєї мети герой, Гоголь змальовує як високе служіння. Щось побожне є у ставленні Акакія Акакійовича до майбутньої шинелі, наче він закохався у неї. Він служить їй, як ідолу: радо відмовляє собі у їжі, забуває свою роботу й одного разу мало не припустився помилки, поки не назбирав грошей, щоб купити сукно, ходить разом із кравцем до крамниці, як у церкву, щоб тільки на нього подивитися.
Нарешті шинель готова. Акакій Акакійович виходить у ній у світ, і світ змінює своє ставлення до Башмачкіна. Чиновники з департаменту поздоровляють його, навіть запрошують на вечірку. І хоча він почувається чужим серед них, все ж приймає пропозицію. Шинель круто змінює життя Башмачкіна. Але ввечері того ж дня, коли він уперше одягнув шинель, вона пішла від нього з молодиком з великими вусами.
В останній частині повісті Башмачкін намагається повернути свою шинель. Він уперше в житті не приходить на роботу, бо йому треба до “значної особи”, щоб та допомогла врятувати шинель. Але все марно. Висока особа, навіть не дослухавши, чого прийшов Акакій Акакійович, гонить його геть. Надії загинули. І Акакій Акакійович помирає.
У фіналі твору постать Башмачкіна набуває гротескових рис романтичного героя. Після своєї смерті він стає месником. Принаймні, так вважають ті, хто потерпав від грабіжників: “Враз відчув значна особа, що його схопив хтось дуже міцно за комір. Обернувшись, він побачив чоловіка, невеликого на зріст, в старому, поношеному віцмундирі, і не з жаху впізнав у ньому Акакія Акакійовича. Обличчя в чиновника було біле, як сніг, і мало вигляд зовсім як у мертвяка. Але жах значної особи переступив усі межі, коли він побачив, що рот мертвяка скривився і, дихнувши на нього страшною домовиною, вимовив такі слова:
– Ага, так ось ти, нарешті! Нарешті я тебе, той, впіймав за комір! Саме твоя шинель мені й потрібна! Не потурбувався про мою, та ще й нагримав – віддавай же тепер свою!” (Переклад М. Зерова.)
Фантастика в “Шинелі” стає засобом розкриття головної ідеї твору. Вона повертає нас до початку повісті, де йшлося про можливість іншої долі героя. Він міг стати приборкувачем зла, дужим і міцним. Але не став. Від покірності Акакія Акакійовича звільнила тільки смерть.
Духовний заповіт
Із середини 40-х років Гоголь працював над останньою книгою – “Вибрані місця з листування з друзями”. Доля цієї книги зовсім інша, ніж усіх його книжок. Тривалий час про неї мовчали і критики, і науковці, ніби й зовсім не існувало її у творчому спадку письменника. Смисл цієї книги, яка поєднує у собі і проповідь, і сповідь,- у заклику до морального вдосконалення. А починати поліпшувати життя, вважав М. Гоголь, треба із себе. Не світ треба переробляти, тим більше насильством, а себе, із самого свого осереддя. І саме це, і тільки це, на думку Гоголя, може зробити людину і людство духовними і щасливими. Такий заповіт залишив нам наш славетний письменник.
Перевірте себе
Що означає ім’я Акакій? Користуючись текстом, доведіть, що у повісті розкривається значення цього імені.
Наведіть приклади авторської іронії у повісті “Шинель”.
Які художні засоби комічного використовує автор “Шинелі”? Наведіть приклади гротеску в повісті “Шинель”.
Поміркуйте і дайте відповідь
Чому повість отримала назву “Шинель”?
Яким ви уявляєте головного героя повісті?
Які моральні проблеми порушує автор твору?
Як ви розумієте фінал повісті?
Знайдіть творче рішення
Уявіть помешкання Акакія Акакійовича. Опишіть його. Які кольори переважатимуть у вашому описі?
Дослідіть самостійно
Визначте елементи композиції повісті: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку. Простежте, як змінюється характер оповіді у кожній композиційній частині.
Візьміть участь у дискусії
Чому в словах “навіщо ви мене кривдите” не всі люди здатні почути “я брат твій”?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)