Маленька людина у страшному вирі війни (за оповіданням Гр. Тютюнника “Климко”)
Мир та злагода, щира усмішка, дзвінкий сміх, впевненість у завтрашньому дні. І раптом – війна! Турботи, муки, плач, ридання!.. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Мільйони життів скалічено, зруйновано так, що не повернути. В оповіданні Гр. Тютюнника “Климко” відтворена гра долі малого хлопчика. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокі виверти, страшні й неочікувані.
Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди – усі опікувались ним. Він допомагав всім, був надійним
Смерть єдиної рідної людини, знищення окупантами житла – одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, зламалась, А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування? Але Климко виявляється сильнішим
Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей – хвороби. Климко опиняється між життям та смертю. Але інші люди, зовсім чужі, допомагають йому. Хтозна, чи вистачило б сили повернутися пішки, та на ногах було взуття, дароване земляком, у дорогу – молоко від вдячної селянки, а найголовніше – хліб. У темному вагоні повертається додому герой. І ось вже рідна станція. Тиха мна осінь навкруги… Хто б знав, що хлопця вже чекає невблаганна смерть. Та ініть у цю судну годину Климко постає людиною. Забувши про небезпеку, він вказує радянському полоненому, куди втікати.
Тут і скосила його черга з німецького автомата: “Він… тихо ойкнув і впав. А з розбитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…”
…Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею. Вбитий війною, Климко вистояв і залишився людиною. Він багато встиг за своє коротке життя, встиг зрозуміти і довести, що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною, і цим переміг війну.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)