Маленька людина в страшному вирі війни

Твір по оповіданню Гр. Тютюнника “Климко”. Мир і згода, щира посмішка, дзвінкий сміх, упевненість у завтрашньому дні. І раптом – Війна! Турботи, мучення, плач, ридання!.. Після довгого років миру чи можна повірити в реальність жаху? Мільйони життів покалічені, зруйновані, їх не повернути. В оповіданні Гр. Тютюнника “Климко” розповідається про долю маленького хлопчика. Доля на те й доля, щоб правити своє: вона готовить жорстокі повороти, страшні й несподівані

Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі,

сусіди – усі опікували його. І він допомагав усім, був надійним товаришем, мріяв носити такий же картуз із молоточками й бігти в ніч на поїзд, як дядько. І все це зруйновано вселюдською трагедією. Дзвінка, нестерпна тиша, похмурі стривожені особи. Незвично й страшно, матінка-природа тихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром. Як чорний страшний кадр – аварія паровоза, на якому їхав дядько Климки.

Смерть Єдиної рідної людини, знищення окупантами житла – один цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, зламався. А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування?

Але Климко виявляється сильніше війни. Він демонструє самостійність, винахідливість і наполегливість. Хлопчик уперто намагається вижити, знаходить своїх шкільних друзів і улюблену вчительку. Діти захищають неї, але війна по-своєму зриває з кожного маски, – хтось втратив совість і намагається нажитися на чужому нещасті. Інших загальне горе з’єднує, допомагає бути більше витривалими. Климко, почувши, що в Слов’янську багато солі, відправляється туди. Відправляється назустріч війні й далекому місту. Ледь ступаючи замерзлими босими ногами по осінній дорозі, він досягає мети

Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей – хвороби. Климко виявляється між життям і смертю. Але інші люди, зовсім чужі, допомагають йому. Невідомо, вистачило б сил вернутися пішки, якщо б не було взуття на ногах, подарованої земляком, у дорогу – молоко від вдячної селянки. У темному вагоні вертається додому герой. І от уже рідна станція. Тиха осінь навколо… Хто б знав, що хлопчика вже чекає невблаганна смерть. І навіть у цю судну годину Климко залишається людиною. Забувши про небезпеці, він показує радянському полоненому, куди бігти. Тут і скосила його чергу з німецького автомата: “Он… тихо ойкнув і впав. А із пробитого мішка тоненьким струменем посипалася на дорогу сіль…”

Перед очами ще довго коштує цей струмінь солі, а серце переповняє безмежна туга, любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною й доброю душею, що жила для добра. Убитий війною, Климко вистояв і залишився людиною. Він багато чого встиг за своє коротке життя, встиг зрозуміти й довести, що при будь-яких обставинах потрібно залишатися людиною, і цим переміг війну


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Маленька людина в страшному вирі війни

Categories: Нові твори

Links