ЛЬЮЇС, Метью Грегорі

(1775 – 1818)

ЛЬЮЇС, Метью Грегорі (Lewis, Matthew Gregory – 09.07.1775, Лондон – 14.05. 1818, море побл. Ямайки) – англійський письменник.

Народився в Лондоні у сім’ї визначного політичного діяча. Частину дитинства провів у графстві Ессекс, у Стенстед-Холі: у великому похмурому домі, який, як згодом стверджував Льюїс, був населений привидами. Дуже рано зацікавився театром. За спогадами родичів, після відвідання театру юний Льюїс з пам’яті розігрував уривки з побаченого спектаклю, дуже точно копіюючи при цьому манеру говорити кожного з акторів,

котрі брали участь у виставі.

У 1790 р. Льюїс у віці 15 років вступив у Оксфордський університет. Перші літні канікули він провів у Парижі, і саме тут Льюїс вперше серйозно звернувся до літературної творчості. У вересні 1791 р. він закінчив фарс “Епістолярна інтрига” (“The Epistolary Intrigue”). П’єса була запропонована театрові Дрюрі-Лейн, але театр відмовився від її постановки. Перша невдача не збентежила автора-початківця. Він переклав декілька лібрето французьких опер, але і їх не прийняв жоден театр.

Батько ставився до літературних спроб Льюїса як до юнацьких забав, майбутнє свого сина він пов’язував

з дипломатичною кар’єрою. За його наполяганням у 1792 р. Льюїс поїхав у Німеччину для вивчення німецької мови. Місцем перебування був обраний Веймар. Тут він зустрівся з Й. В. Гете, про котрого в одному із листів написав як про “уславленого автора “Вертера”. Окрім вивчення мови, Л. багато часу приділяв ознайомленню з творами ранніх німецьких романтиків – Л. Тіка, Й. К. Ф. Шиллера, В. Г. Вакенродера й ін. Творчість цих авторів справила помітний вплив і на формування творчості самого Льюїса.

Після закінчення університету, завдяки зв’язкам батька, Льюїсу поталанило отримати місце у британському посольстві в Голландії. У Гаазі він і закінчив роман “Чернець” (“The Monk”), якому судилося стати найвідомішим твором Льюїса. Авторові в цей час було всього лише 19 років. Перше видання роману побачило світ у 1795 або 1796 р. (точна дата невідома) анонімно. Лише переконавшись, що книга здобула популярність серед читачів і прихильно зустрінута критикою. Льюїс зважився розкрити своє авторство при її повторному виданні. Але успіх мав відтінок скандальності, роман дуже швидко здобув репутацію книги з непристойним змістом. Невипадково С. Т. Колрідж в журнальній рецензії охарактеризував його як “роман, побачивши який в руках сина чи доньки, батьки бліднуть”. Генеральний прокурор спробував притягти письменника до суду за “аморальність” його книги Стривожений подібними звинуваченнями, Льюїс був змушений при наступному виданні “Ченця” опустити найеротичніші сцени і посилання на Біблію. Щоправда, це вже було четверте видання і переважна більшість читачів встигла познайомитись із першим варіантом роману.

Місцем дії свого роману Льюїс обрав Іспанію. Головний герой, чернець Амброзіо, уславився серед мешканців Мадрида як красномовний проповідник і людина неабиякої набожності. Він і сам щиро вірить у власну “святість”. Але ця самовпевненість і стає для Амброзіо першим кроком до гріха. Герой несподівано розуміє, що молодий послушник, котрий виявляв до нього знаки уваги, насправді є перевдягненою дівчиною, котра пояснює свою з’яву у монастирі нездоланним коханням до Амброзіо. Чернець не витримує випробування, Матільда стає його коханкою. Потім автор повідомляє, що Матільда – посланець пекла; її завдання – пробудити в Амброзіо гріховні бажання. Під впливом Матільди монах спалахує пристрастю до однієї зі своїх юних парафіянок – Антонії. З допомогою магічної срібної палички Амброзіо проникає у дім до Антонії. Він змушений убити матір дівчини, коли та намагається захистити доньку. Після вбивства чернець поспішно втікає. Йому доводиться знову звернутися за допомогою до інфернальних сил, і, врешті-решт, Антонія опиняється в його руках. Він Гвалтує і вбиває її в одному з підземель монастиря. Про злочини ченця стає відомо, і він постає перед судом інквізиції. Амброзіо мають стратити. Він прикликає сатану і благає врятувати його. Сатана просить в обмін душу ченця. Після деяких вагань Амброзіо погоджується. Сатана визволяє його із в’я-зниці, але повідомляє, що в угоді він забув згадати про строк свого життя і тому повинен відразу ж померти, після чого душа його негайно потрапить до пекла. Перед смертю Амброзіо дізнається від сатани, що вбита ним мати Антони була його матір’ю, а сама Антонія – рідною сестрою.

Паралельно до історії Амброзіо в романі викладена історія кохання Раймонда й Агнесси. Молодятам доводиться зіткнутися з чималими труднощами. Родичі Агнесси проти їхнього шлюбу. Коли ж Раймонд намагається якось уночі викрасти дівчину, то помилково замість Агнесси умикає привид місцевого замку – Закривавлену Черницю. Черниця починає переслідувати Раймонда, і йому доводиться пережити чимало жахливих хвилин, доки на допомогу йому не приходить “Вічний жид” – Агасфер. Родичам Агнесси вдається обмовити Раймонда; повіривши їм, дівчина йде в монастир. Раймонд знаходить можливість зустрітися з коханою та відкрити їй правду. Він вирішує організувати втечу з монастиря, але випадково про це дізнається Амброзіо і повідомляє ігумені монастиря. За наказом ігумені Агнессу разом із щойно народженою дитиною замуровують в одному із монастирських склепів. Мешканці міста, дізнавшись про злочини, що кояться за мурами монастиря, вдираються в нього і звільняють Агнессу.

“Чернець” Льюїса належить до жанру т. зв. “готичного роману”, чи “роману жахів”, який виник і сформувався у творчості Г. Волпола (1717- 1797) і А. Редкліф (1764-1823). Сам Льюїс також неодноразово вказував на зв’язок своєї творчості з творчістю цих письменників, хоча безсумнівно, що “Чернець” став новим етапом у еволюції жанру готичного роману. Якщо світ роману Волпола “Замок Отранто” доволі умовний і свідомо відгороджений автором від реального життя, а “таємницям” Редкліф завжди знаходиться раціональне пояснення, то у творах Льюїса ірреальне та жахливе існують як щось об’єктивне та безсумнівне. Причому автор “Ченця” показує, що джерелом жахливого може бути не лише потойбічний світ, а й вчинки самих людей. Жах викликає становище замурованої з немовлям у склепі Агнесси, сцени, в яких описується, як розлютований натовп буквально роздирає на шматки ігуменю монастиря.

Льюїс прагне домогтися максимального впливу своїх творів на читача. Примітною із цього погляду є відповідь письменника критикам, котрі вказували на недоречність з’яви в одній із його п’єс чорношкірих слуг. “Мені подумалося, що з’ява чорношкірих слуг внесе приємну різноманітність у п’єсу; якщо б я був упевнений, що досягну такого ж ефекту, вивівши на сцену героїню з блакитною шкірою, я неодмінно зробив би це”. І в романі “Чернець” значна частина прийомів розрахована на те, щоби викликати у читача жах, змусити його здригнутися. Прийоми ці різноманітні, й автор вельми продумано поєднує їх. Так, іноді він розповідає про події з безпристрасністю документаліста, в інших випадках вони подаються через призму емоцій героя. Особливо вдало Льюїс використовує прийом контрасту. Різкі, контрастні протиставлення можна відшукати на будь-якому з рівнів змісту роману. Мирний початок книги, що нагадує початок галантного роману, вочевидь дисонує з характером наступних подій, але водночас відтінює жахливих характер цих подій. Скептичне ставлення Раймонда до оповідань про привидів надає більшої достеменності жахові героя, коли він за велінням долі зустрічається з одним із них.

Після публікації роману “Чернець” творчі інтереси Льюїса перенеслися у царину драматургії. За період з 1796 до 1812 р. він створив 18 п’єс. Найбільший успіх у глядачів здобула п’єса “Привид замку” (“The Castle Spectre”), що витримала близько 60 постановок на сцені театру Дрюрі-Лейн. П’єса в дечому схожа на “Ченця”, автор намагається використати тут низку прийомів, що виявилися вдалими для жанру роману. Головний герой, Осмонд, який колись убив брата, щоби заволодіти його титулом, живе у похмурому замку, наповненому прихованими переходами і потаємними підземеллями та населеному привидами. Він сподівається, що шлюб із юною Анджелою полегшить його муки совісті. Але в Анджел и вже є коханий, юний герцог Нортумберлендський. Боротьба з Осмондом закінчується перемогою закоханих. До того ж з’ясовується, що брат Осмонда, законний володар замку і титулу, він же батько Анджели, живий, хоч і був змушений переховуватися в одному з підземель замку протягом шістнадцяти років.

Льюїс також видав кілька збірок балад і коротких оповідань – “Страшні оповідання” (“Tales of Terror”, 1799), “Дивовижні історії” (Tales of Wonder”, 1801) і “Романтичні історії” (“Romantic Tales”, 1808). У збірці “Дивовижні історії” було опубліковано декілька балад юного і тоді ще нікому не відомого шотландського письменника В. Скотта.

У 1817 р. Льюїс відвідав Ямайку, де були плантації його батька. На зворотному шляху він занедужав на жовту лихоманку і помер.

В. Ганін