Людська доля й любов до рідної землі у творчості А. Малишко
Андрій Малишко – поет, схожий на птаха, що, злетівши в небо, глянула на землю й завмерла від подиву, радості й розпачі. З початку свого життя поет ішов “Дорогою під яворами”, що вивела його на безмежний шлях. На тім шляху він не раз прислухався до живого голосу землі, не раз заглядав у душу свою й проспівав у повний голос гімн людині, прославляючи його геній, праця й вічна правда. Гімн людині, його долі… Людська доля… Хто неї осягне? У кожного вона своя, неповторна. Така ж неповторна, як і в героїв творів Малишко: безрадісна, убожіючи, трагічна.
Зображенням його життя поет розкриває долю всього українського народу, минуле України. Важким було воно в поліського найманця. Не дивно, що народ повстав, не витримавши лихоліття. Приходять нові часи, часи мирної творчої роботи. Змінюється й життя. У картинах урожайного поля відчувається присутність людини, що, властиво, і засіяв землю красою врожаїв. У картинах багатого врожаю оспівана щаслива землеробська доля. З поезії Малишко виникають герої, яким розбила долі Війна. “Ти мене назвешся
Світла радість надій – лейтмотив багатьох ліричних поем Андрія Малишко. Він хотів бачити людини щасливої долі. Але в кожного вона різна. Людське життя безперервне. Життєва дорога не повертає назад, а проходить через його серце й кує долю. І який вона буде, залежить від тієї стежки, по якій кожний повинен пройти гідно. Поет не призиває кидатися в далекі мири в погоні за примарним щастям, щоб потім каятися, жалувати, марити в снах і наяву про батьківський поріг і стежку, “дощами митої, перемитої” – тієї, що в’ється “між круглих соняшників” і веде на батьківщину…
Любов А. Малишко до України виростає з його ніжної синів любові до свого роду, рідній землі. Це провідні мотиви Творчості поета. У своїх творах Малишко багатими гранями розкриває нероздільні поняття Батьківщини й землі. В одному вірші земля виникає, як земля-зореносица. Повноцінне життя неможливе без усвідомлення Батьківщини. Людина повинен знати духовні джерела свого народу, його минуле, без якого немає майбутнього. Історія нашого народу трагічна, тому що знала не тільки блискучі зльоти, але й важкі падіння, поневолення. Україна оживала, піднімалася з руїн, хоча й випила повну чашу страждань. Життя й творчість А. Малишко були зразком відданого служіння поета своєму народу, Україні. “Одні зникають із життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі не згоряють, як бійці в атаках, падають, спалені на важких безустанних вогнях своєї роботи й творчості. Він згорів передчасно, упав на полпути, залишивши нам золоті розсипи поезії”, – писав про нього О. Гончар