ЛЮДСЬКА ДОБРОТА Й ЖОРСТОКІСТЬ (Є. Гуцало “Сім’я дикої качки”)

ЛЮДСЬКА ДОБРОТА Й ЖОРСТОКІСТЬ (Є. Гуцало “Сім’я дикої качки”)

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

1. Ти і твоя земля.

2. Юрко-руйнівник.

3. Сам на сам зі своєю совістю.

Варіант 2

1. Мудрість оповідань Є. Гуцала.

2. Сім’я дикої качки – частина природи навколо.

3. Не бути на землі руйнівником.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Любіть травинку, і тваринку,

І сонце завтрашнього дня,

Вечірню в попелі жаринку,

Шляхетну інохідь коня.

Ліна Костенко

Я в світ прийшов не лише пити й їсти,

Скалити зуби на дурних

дівчат

Та любоватись зоряним намистом

Під мариновані мелодії кантат.

Василь Симоненко

Цвіла ромашка в полі на межі,

До сонця й вітру бісики пускала,

Аж доки руки лагідні, чужі

Ромашку для букета не зірвали.

Василь Симоненко

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

“Поміж кущами йшла качка, а за нею – цілий виводок каченят. Спершу Юрко подумав, що то свійські, але потому, як качка витягувала шию, як сторожко озиралась, якими дрібненькими полохливими клубочками котились каченята по землі, зрозумів, що то дикі. Щойно вони сховалися за кущем, як Юрко, кинувши свою вудочку, стрімголов шугнув уперед.

Сіра качка, помітивши небезпеку, скрикнула і разом із каченятами дременула в траву”.

“Хлопець поспіхом узявся ховати каченят за пазуху. Одне… Друге… Од річки долетів розпачливий материн крик. Третє відважилося тікати, але в високій траві заплуталось, і він його також посадив за пазуху. Зовсім близько пролетіла качка, сіла на землю, пробігла в напрямку до дітей,- і знову зірвалася, гнана страхом і розпукою. Четверте й п’яте також одважилися на втечу, але й на них чекала неволя”.

“Юрко випустив каченят у великий ящик. Вони спочатку порозбігалися в різні кутки, а потім збилися докупи. Їхні малесенькі очі були схожі на голочки гострого суму. Вони тулилися одне до одного, ніби в близькості шукали порятунку. Юрко налив у черепок води, але жодне з них не підступило до черепка. Тоді він брав їх по черзі, стромляв дзьобик кожного у воду, щоб пили. Каченята пручались, краплі стікали по грудях, але, мабуть, щось попадало і в горло. Поблизу ящика почала кружляти кицька, але Юрко нагнав її дрючком. Півень, відчуваючи тривогу, ходив попід ворітьми і гортанно покрикував. До каченят, здається, все те не доходило, – вони були полонені своїм розпачем. Юрко приніс їм вареної картоплі, але вони й не доторкнулись. Думав, що клюватимуть пшоно, але й пшоно їх не привабило. Поступово вони ставали все млявіші, в’яли, як рослини в спеку. Юрко не сподівався, що так зразу вони стануть нецікаві”.

“Неслухняними руками витягувала з-за пазухи, спускала на воду й благала душею й очима; попливіть! Попливіть! попливіть! Але вони, як квітки кульбаби, простилались на воді, яка їх не оживляла й не оздоровляла”.

“Але хлопці, з якими він прибіг до річки, вже зрозуміли, що вона нікуди їх не поділа, що ото вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть. І собі кинулися в річку, й собі взялися їх підштовхувати, підтримувати знизу долонями, щоб не потонули. Тося всміхалася хлопцям, рада допомозі, тепер уже вона не сумнівалася, що пощастить їх урятувати, ось де тільки ота сіра качка, їхня мати, чому вона не летить, не пливе?”

“Ще задовго до від’їзду й перед самим від’їздом він бігав до річки, хотів побачити сім’ю дикої качки. Але так і не побачив. Переконував себе, що каченята вижили, але подалися в інше місце. А коли зладнали чемодани й сідали в машину, щоб їхати на вокзал, то Юрко все не хотів сідати”.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Особливе місце у творчості Євгена Гуцала посідали діти. Син учителів, сам за фахом учитель, письменник дуже тонко відчував чистий світ дитинства, коли мала людина дошукується відповідей на силу-силенну запитань. Він сам вглядається у світ дитячими очима, бачить його загадковим, чистим, люблячим чи жорстоким і немилосердним. Але в серці письменника живе дитяча віра в те, що добра на землі більше, а світ створений так, що завжди знайдеться хтось, хто допоможе.

“Герой Є. Гуцала ліричний, він близький письменникові перш за все до крайнощів загостреним відчуттям життя”, – підкреслює Є. Адельгейм. Як справедливо зауважив М. Жулинський, “Є. Гуцало ніколи не намагався виписувати людину великими буквами, не подавав її “на виріст” – в ім’я безоглядного наслідування за канонами ідеального героя…”. На його думку, письменнику притаманна “…любов до простої, звичайної людини, любов до життя в усій його не завжди видимій складності, прагнення відкрити в звичайному незвичайне, в буденному – святкове, в смішному – драматичне, в трагічному – життєствердне…”, що простежується на сторінках його творів. Зокрема М. Слабошпицький стверджує, що “Гуцало захоплений життям, сп’янілий од його розмаїття…”.

Вагоме образно-естетичне значення у творенні художнього світу оповідань, новел, повістей Є. Гуцала відіграє деталь – психологічна, портретна, деталь інтер’єру. Свого часу майстер слова, звертаючись до письменників-початківців, радив їм бути уважними до так званих “дрібниць”: “Озуйте, вдягніть ваших героїв”. “А тепер – не забувайте про інтер’єр!”.

В основу образотворення більшості другорядних персонажів у прозі Є. Гуцала покладений принцип деталізації.

“Значним морально-філософським змістом наповнює письменник кожну життєву ситуацію, в якій проступає людське обличчя, неначе проявляється фотоплівка” (М. Жулинський).

“…В житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й “добро ” нелюдське, буває й зло вбирається в приємні шати…” (В. Дончик).

ПРИКЛАД ТВОРУ

Євген Гуцало, як і багато інших авторів, що писали для дітей, у своїх новелах, повістях і романах змалював багато персонажів, які вражають читача незвичністю характерів, чистотою своїх почувань і помислів або, навпаки, байдужістю й прикрою нечесністю в ставленні до себе та інших.

Так, у невеличкому оповіданні “Сім’я дикої качки” автор піднімає складну й важливу проблему ставлення людини, зокрема дитини, до світу природи, до живих істот.

Головний герой твору Юрко – великий хвалько, який хоче перед усіма, зокрема перед сільською дівчинкою Тонею, виглядати хвацьким і неабияким сміливцем, та оскільки реальної можливості для цього немає, то він вдається до будь-яких заходів, щоб привернути до себе увагу. У плавнях він помічає качку. Ось як автор описує це: “Поміж кущами йшла качка, а за нею – цілий виводок каченят. Спершу Юрко подумав, що то свійські, але потому, як качка витягувала шию, як сторожко озиралась, якими дрібненькими полохливими клубочками котились каченята по землі, зрозумів, що то дикі. Щойно вони сховалися за кущем, як Юрко, кинувши свою вудочку, стрімголов шугнув уперед. Сіра качка, помітивши небезпеку, скрикнула і разом із каченятами дременула в траву”.

Юрко навіть не замислюється над тим, чи не завдасть він шкоди дій маленькій родині, й хапає каченят собі за пазуху, щоб потім похвалитися перед іншими хлопчиками. Не жаль йому маленьких каченят і тоді, коли вони зовсім охляли й мали загинути, хлопець навіть розсердився на Тоню, що дівчина рятує малих. Та не підтримали його інші хлопці, кинулися рятувати каченят, і залишився хвалько зовсім сам: “що ото вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть. І собі кинулися в річку, й собі взялися їх підштовхувати, підтримувати знизу долонями, щоб не потонули. Тося всміхалася хлопцям, рада допомозі, тепер уже вона не сумнівалася, що пощастить їх урятувати, ось де тільки ота сіра качка, їхня мати, чому вона не летить, не пливе? “

Юрко звик з усього зробити для себе забавку, не хоче ні про кого чи щось дбати, він типовий користувач цим світом, а не дбайливий господар на своїй землі. І світ його душі порожній і самотній, як і він сам наприкінці оповідання, коли йому, здається, таки стає трошки соромно: “Ще задовго до від’їзду й перед самим від’їздом він бігав до річки, хотів побачити сім’ю дикої качки. Але так і не побачив. Переконував себе, що каченята вижили, але подалися в інше місце. А коли зладнали чемодани й сідали в машину, щоб їхати на вокзал, то Юрко все не хотів сідати”.

Оповідання Є. Гуцала вчить нас берегти світ, у якому ми живемо, берегти також і світ своєї душі, не бути руйнівниками себе і всього навколо.