Людина в тоталітарному суспільстві. “Один день Івана Денисовича”. А. І. Солженицина
1. Висвітлення радянської ідеології в сьогоднішні дні. 2. Письменник і публіцист – різниця в описі історичного ходу подій. Солженицин як літописець радянської епохи. 3. Людина в тоталітарному суспільстві. 4. Що є людське життя при авторитарному пристрої політичної влади?
5. Воля людини як умова його життя. На книжкових полках магазинів сьогодні дуже багато літератури, присвяченій радянській епосі, а скоріше її викриттю. Але не завжди автори історично достовірні, грунтуючись на мемуарах і малюючи історичний хід подій Сьогодні модно очорняти
Але не варто забувати про те, що це наша історія, і з її варто робити уроки Складно розібратися сьогодні, де правда, факти, наведені в чіткій відповідності з дійсністю, а де вони небагато або в неабиякому ступені перебільшені вимислами й багатьма домислами. Якщо читати Солженицина, то можна бути впевненим, що, описуючи долі своїх героїв, він ніде не спотворив істини. Він не протестував сам і не ділив всі тільки на
Солженицин не ставив своїм завданням тільки описати побут таборів або закони, по яких жили зеки – він писав про життя людей по цю й ту сторону колючого дроту. Так він зробив і в повісті “Один день Івана Денисовича”, зіставляючи “сьогоднішню” життя Шухова і його спогаду про будинок. Такі переходи дають нам, читачам, можливість згадати про те, що Шухов, та й будь-який зек у таборі, у першу чергу людин. Тільки в кожного свої звички, сильні або слабкі риси характеру, свої способи пристосування кжизни.
У радянський же час у цих людей, а для влади скоріше “недочеловеков”, не було імен. Це були лише Ю-81, З-202… А люди вважалися тільки безкоштовною робочою силою, що і вибудувала більші індустріальні центри Сибіру.
Архіпелаг ГУЛАГ – це не Соловки або Магадан, це вся країна. Так. Такі факти історії, і від них не підеш Але вся держава являла собою один великий табір, у якому батько відрікався від сина, а син – від батька. Тут саджали людей, якщо вони верталися на Батьківщину, і не важливо, якими шляхами вони виявилися за її межами. Яскравий тому приклад – естонець, що був вивезений у дитинстві родителями у Швецію й повернувся пізніше сам на рідні узбережжя.
Тут такі сильні, розумні, сміливі, спритні й із природною хваткою люди, як бригадир Тюрин, пропадали в цих же таборах. Він був сином кулака, добровольцем пішов у Червону Армію. Це чи не парадокс, що виявився непотрібним радянській машині? Але ж до того ж бригадир був відмінником бойової й політичної підготовки У цій державі віра в бога була злочином (Алешка – баптист, що одержав за свої релігійні переконання 25 років строку). Ці люди, справи яких, по суті, минулому сфабриковані, попадали в царство сваволі, насильства й безкарності.
Тільки от безкарність була дозволена доглядачам або тим, кому при носили щедрі посилки. І тоді зек, що зумів підмазатися, ставав хазяїном положення Він міг навіть сидіти разом з охороною й грати з нимив карти (циган Цезар). Але тут знову ж кожний вільний сам за себе вирішувати: бути, як Шухов, що залишиться голодним, але не прогнеться ні під чиї інтереси, або, як Фетюков, що був готовий плазувати перед кожним, щоб той, як би невзначай, упустив недокурок. Тоталітарний механізм рівняв усіх під одну мірку, а крок уліво або вправо вважався зрадництвом. Потрібно було сліпо випливати тим моделям поводження, які нав’язували владою Будь-який відступ від цих установлених правил загрожувало обернутися, якщо не фізичною розправою, то приниженням людського достоїнства й табірним строком.
Рівень життєвої стійкості духу теж був неоднаковий. А залежав він лише від моральних установок: сильна людина виживе, пристосується, а слабкий – загине, і це неминуче. Що значила для авторитарної системи людське життя?
За умови, що державна машина переселяла цілі нації, впливала на географічні співвідношення у світі, практично підбудовувала під себе весь науковий потенціал (хоча розвиток науки й політичної системи навряд чи може бути так зв’язане) і винищувала мислячу інтелігенцію. Прикладів таких покручених і поламаних доль тільки офіційно біля дванадцяти мільйонів, а серед них – прості й безіменних – такі видні вчені як Н. І. Вавилов, поет Н. С. Гумилев. Солженицин же пише не про світила науки, не про геніїв полководницького мистецтва, не про великих поетів, а про звичайних людей, з доль яких складається історія країни Солженицин не дозволив собі домислу, він написав портрет всієї країни того часу, умістивши його в рамки тільки одного табору, де людське життя було лише статистичною одиницею, а не долею людини з його коріннями, сімейними традиціями…
Солженицин, описує життя табору зсередини, спростовуючи одночасно радянську догму, що людина винна навіть у сказаному, якщо сказане не збігається з офіційною ідеологією. Це життя з’являється перед нами з побутовою деталізацією, переживанням почуттів героя (страх, туга за будинком або голодне гурчання шлунка). Читач замислюється про те, чи звільнять Шухова, і яким був би його другий день, і як зложиться доля інших героїв повести?
Але ж доля Шухова – це доля мільйонів таких же засуджених. Скільки їх, таких Шухових, на російській землі? У тоталітарній державі для людини немає волі А воля є початок будь-якої творчості, початок теперішнього життя й буття взагалі. Тоталітарні сили вбивають у людині прагнення жити, тому що жити по чиїхось вказівках неможливо. Диктувати свої умови може тільки саме життя, а регулювати відносини в суспільстві повинна не купка людей, що займають високі пости в партійному апарату, а саме суспільство відповідно до духу часу й культури
(1 votes, average: 5.00 out of 5)