Людина в революції: народження або загибель (по поемі А. Блоку “Дванадцять”)
Бушує стихія. Хвилі всією своєю міццю вдаряються об прибережні скелі й ущент розбиваються. Суворий вітер несеться над вируючою водою, зриваючи вітрила самотніх кораблів, що не встигли вкритися в порту. Ніколи безмежний простір між небом і землею стискується, наповнюється брудною сумішшю пилу, дощу й туману. Начинаетя шторм
Шторм завжди повний небезпек, адже в цей час море позбувається від усього того, що не може боротися зі стихією. Але, коли повітряний потік слабшає й хвилі потроху, ледве помітно, сповільнюють свій біг, море, очистившись
Старий час залишається в минулому, перестає існувати. На зміну йому, ваблене вітром змін, приходить новий час подібний тому, як день переміняється вночі, а старий рік – новим. Годинники б’ють Дванадцять ударів. Один час скінчився, а інше от-от повинне початися. У тимчасовій щілині між минулим і майбутнім сама собою заводиться строката плутанина нашої пам’яті й уяви
Олександр Блок чув “музику революції”, звуки нового часу, почував магію
Але й той і іншої символізують вічність, досі не пізнане. Колірна гама добутку небагата. Лише три кольори, чорн, білий і червоний, використовує А. Блок у цій поемі. Вони змінюються, перетворюють. Бубновий туз, яскраво-червона родимка до кінця добутку переміняються червоним (кривавим) прапором
Революція неминуче несе руйнування, навіть катастрофа старого миру. Блок зображує деталі, характерні для дореволюційного суспільства: “Керенки в панчосі”,