Людина, що перемогла себе?!
Шкільний твір за повістю Оноре де Бальзака “Гобсек”. Чи багато потрібно людині, щоб бути щасливою, щоб прожити життя не марно і залишити по собі добру згадку людям? По-різному відповіли б на ці питання герої Оноре де Бальзака, письменника, який вважав, що психологію та життєві погляди людини формує соціальне середовище. Так, холодна та скупа людина Гобсек, герой однойменної повісті, замолоду був людиною життєлюбною, наділеною природним прагненням самоствердитися в житті. Коли йому було десять років, мати влаштувала його юнгою на корабель,
Навіщо Гобсеку так багато грошей? Щоб добре та заможно жити? Звичайно, ні. Після всього пережитого він не може нерозважливо витрачати гроші, бо вважає, що краще самому притісняти, аніж дозволити іншим робити це із собою. Золото, на його думку, – єдине, що може дати можливість вижити, не бути розчавленим чиїмось брудним чоботом. Гобсек розуміє, у якому суспільстві він живе, і гроші потрібні йому для того, щоб відчувати себе в безпеці. Він не марить кріслом великого політика, але його влаштовує влада лихваря, знову ж таки з метою самозахисту, щоб інші не ставилися до нього зверхньо, щоб його боялися і поважали. Саме цим Бальзак підкреслює, що життя в суспільстві, де людина з метою самозахисту повинна перекреслити в собі все людське, стати лихварем і негідником, трагічне. Суворі суспільні закони примусили цю обдаровану, надзвичайну особистість відмовитися від сім’ї, від друзів, від комфорту, себто від усіх радощів життя. “Він зберігав свою життєву енергію, вгамовуючи в собі всі людські почуття”. Цими словами Бальзак наче підводить підсумок завершенню внутрішньої еволюції свого героя як особистості. Гобсек досягає найціннішого в житті – почуття внутрішньої свободи. Але якою ціною? Ціною втрати високого людського змісту свого життя.
Проте не всі благородні якості вмерли в душі лихваря. Ця людина ще продовжує жити в боротьбі із самим собою, хоча він і навчився стримувати та переборювати природні людські бажання та почуття. Зайшовши у справах до кімнати Фанні Мальво, він відчув, як опинився в атмосфері щирості і душевної чистоти. “Мені навіть стало легше дихати”,- розповідає Гобсек Дервілю. Навіть такій суворій людині, як Гобсек, приємно було побачити, що є в цьому жорстокому світі люди працьовиті, душевні, щирі. Першим його бажанням було допомогти дівчині, але відразу проти цієї благородної думки повстав увесь його життєвий досвід. “І я пішов, переборовши свої великодушні наміри, бо мені не раз доводилося спостерігати, як благодійництво вбиває того, кому зробили милість”.
Коли б Гобсек був людиною душевно черствою і холодною, він не відчув би хвилин розчуленості. Однак лише на мить у його серці розквітають високі людські почуття. Він їх відразу стримує в собі, бо суспільство, до якого належить, не дозволяє давати волю найкращим порухам душі. Повною протилежністю Гобсеку, який вбив у собі всі пристрасті, постають графиня Анастазі де Рестота та її коханець Максим де Трай. їхнє розбещене життя викликає осуд не тільки Гобсека, а й самого Бальзака. Автор підкреслює, що таке високе почуття, як любов, за умов тогочасного жорстокого суспільства може перетворитися на аморальну пристрасть, на злочин проти власних дітей.
Чудовий знавець людських душ Бальзак не вважає людською нормою ні розбещеність графині та її коханця, ні безпристрасність та іронію Гобсека, бо філософія таких гобсеків формується поведінкою саме таких графинь. Чи був щасливим духовний злидар Гобсек? Хто знає?! Але відомо одне: може, і переміг він у собі всі людські пристрасті, проте перестав бути людиною. Адже людина на те і є людиною, щоб думати, відчувати, страждати, кохати, зневірятися, тобто жити.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)