Людина перед особою історії в добутках А. С. Пушкіна
1. Співвідношення історичної вірогідності й психологічної переконливості. 2. Історична драма “Борис Годунов. 3. Роман “Капітанська дочка”. Оратор римський говорив Серед бур цивільних і тривоги: “Я пізно встав – і на дорозі Застигнуть уночі Рима був!” Так!., але, прощаючись із римською славою, З Капітолійської висоти У всім величье бачив ти Захід зірки її кривавий!..
Ф. И. Тютчев Важко переоцінити те значення, що має творчість А. С. Пушкіна в історії російської словесності. Не останню роль грає воно й у нашім сприйнятті деяких важливих
Однак при всій повазі до генія великого російського поета необхідно відзначити, що вірогідність ряду історичних подій і фактів, що потрапили в поле творчої уваги Пушкіна,
А. Сальери, якому Пушкін приписує це злодіяння, на думку істориків, не мав ніякого відношення до смерті свого великого побратима по мистецтву. Слідом за Н. М. Карамзиним Пушкін повторює версію про вбивство царевича Димитрия Иоанновича за розпорядженням Бориса Годунова. Однак сучасні історики, що проаналізували письмові свідчення, що дійшли до наших днів, прийшли до висновку, що Борис не був причетний до смерті царевича Втім, у цьому випадку невідповідність між даними сучасної науки й поглядом письменника на події, що передували Неясному часу, цілком природно. Справа в тому, що Пушкін опирався на авторитет Карамзина, значимість внеску якого в розвиток історичної науки незаперечна.
Карамзин також дотримувався думки, що Димитрий був убитий за наказом Годунова, що не позбавлені логіки. “Убив той, кому це вигідно”, – говорить розхожа істина, застосовувана слідчими й авторами детективних романів Але при всіх відхиленнях від історичної вірогідності творчий геній Пушкіна виявляє нам живі й переконливі образи тої або іншої епохи, одночасно піднімаючи серйозні проблеми морального й філософського характеру. Колективна реакція на історичні події й особистісний відгук на них – от одна із проблем, що зачіпаються в драмі “Борис Годунов”. Кожний з персонажів драми змушений визначити свою позицію в мінливих історичних умовах.
Наприклад, князь Шуйский виявляє собою приклад лавірування, пристосування до ситуації. Поки положення Годунова не цілком визначилося, Шуйский, звертаючись до іншого нащадка “Рюриковой крові”, князеві Воротинскому, пропонує “народ мистецьки хвилювати”, підриваючи популярність Годунова й змінюючи народ на свою користь. Однак коли Борис приймає царський вінець, Шуйский відрікається від своїх слів, виправдуючи їхньою хитрістю. Він хотів довідатися “таємний напрям думок” свого співрозмовника “Лукавий царедворець! “, – влучно характеризує його Воротинский.
Приклад непорушного спокою й мудрого споглядання перед особою історії виявляє інший персонаж драми – літописець Пимон. Ніколи він і сам був учасником багатьох важливих історичних подій своєї епохи: він “воював під вежами Казані”, боровся з литовцями, “бачив двір і розкіш Іоанна”. Але тепер він вийшов від миру. І все-таки він не просто чернець, він – хоронитель історичної пам’яті. Саме так бачить сам Пимон своє призначення, своя слухняність перед Богом – донести до нащадків неупереджене оповідання про минуле рідної країни.
Молодий чернець ГриГорей теж визначає свою позицію стосовно історичного розвитку Росії. ГриГорей не в силах задовольнятися роллю простого спостерігача, літописця, що йому пропонує Пимон. Зухвалий авантюрист вирішує творити історію, а не безпристрасно фіксувати те, що відбувається навколо. Позиція Отрепьева, безсумнівно, має подібність із позицією пануючи Бориса – адже й Годунов не мав природних прав на престол, як не має їхній випадний чернець ГриГорей. Прагнення Бориса творити історію стало причиною його злочину, а злочин – причиною того, що й сам цар виявляється перед судом історії, що воплотились для нього в ім’ї царевича, привласненому зухвалим самозванцем.
Мучимий совістю й страхом за майбутнє своїх дітей, Борис ще намагається протистояти самозванцеві, усвідомлюючи, наскільки драматично його власне положення пануючи-злочинця: На примару цей подми – і немає його. Так вирішено: не зроблю я страху, – Але нехтувати не повинне нічого… Ох, важка ти, шапка Мономаха!
Але в драмі “Борис Годунов” ми можемо знайти приклади поводження не тільки окремої особистості перед особою історії, але й реакцію народу на ті або інші події. Пушкіна двічі показує нам дії народу: на початку й наприкінці драми. Під час обрання Бориса на царство народ поводиться пасивно й байдуже: “Про що там плачуть? ” – “А як нам знати?
Те відають бояри, / Не нам чету”. У фіналі драми позиція народу неоднозначна. Спочатку юрба волає: “Так здраствує Димитрий! Так гине рід Бориса Годунова!” Але коли прихильники самозванця повідомляють про смерть удови й сина Годунова, яких вони тільки що вбили, “народ мовчить”.
Що це означає? Чи не хвилинне прозріння, жах перед лиховісним поворотом історії й власним вибором? Об страшне, небачене горе!
Прогневали ми бога, згрішили: Владикою собі царевбивцю Ми нарекли. Мотив морального вибору особистості перед особою історії звучить і в іншому, не менш відомому творі Пушкіна – у романі “Капітанська дочка”. Не один раз доводиться Петру Гриневу робити нелегкий вибір, до якого його підштовхують стрімко, що розгортаються події.
Коли заколотники захоплюють Білогірську міцність, Гринев без коливань готовий умерти, щоб не змінити своїй присязі. У вирі історії, куди виявляються утягнені Гринев, Швабрин, Маша, характери цих людей розкриваються в їхній справжній глибині. Гринев їде в край, зайнятий заколотниками, щоб урятувати свою улюблену Для цього він самовільно залишає Оренбурзьку міцність без дозволу начальства, ризикує життям, пробираючись по місцевості, охопленої повстанням. На суді він не виправдується лише потім, щоб позбавити Машу від спілкування з обвинувачами й пійманими бунтівниками. Сила духу самої Маші, боязкої й скромної дівчини, також з усією повнотою розкривається саме на тлі історичної плутанини.
Дівчина завзято відкидає домагання Швабрина, незважаючи на те, що перебуває в повній його владі. Довідавшись про арешт Гринева, Маша рішуче відправляється в шлях, щоб довести невинність свого нареченого, хоча навіть батьки Петра повірили в його причетність до бунту Пугачова. Людська низькість, як і високі моральні достоїнства, також різкіше проступає на тлі кривавої заграви заколоту. Щоб урятувати своюжизнь, дворянин Швабрин змінює присязі і йде на службу до Пугачова; користуючись отриманою владою, Швабрин мучить Машу, примушуючи її стати його дружиною На суді Швабрин дає помилкові показання проти Гринева. Цікаво відзначити, що в романі прослизає й тінь Гришки Отрепьева, про яке згадує Пугачов.
Знову повторюється мотив кривавого творення історії: як і Гришка, Пугачов вибрав цей шлях і вже не згорнув снего.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)