“Людина і зброя” Олеся Гончара: автобіографічність твору
Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві “ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності” (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження.
Саме тому в романі “Людина і зброя” автор передає свої тривоги за майбутнє не тільки українського народу, а і всього людства, отже, за долю планети Земля.
Сам Гончар був прикладом для наслідування у захисті національних святинь, у патріотизмі, бо вболівав за долю рідного народу. Він прагнув, щоб люди не виготовляли смертоносну зброю, а були
Герої роману “Людина і зброя” – такі ж молоді хлопці – солдати, як і сам автор. їхні долі схожі, бо будучи студентами, юнаки добровольцями пішли на боротьбу з ворогом – захищати рідну землю. “Окопи стали для нас другим університетом”, – згадує Гончар.
Страшні реалії життя випали на долю Богдана Колосовського, Степури, Мирона Духновича, Слави Лагутіна… Але турбота про інших, солдатська взаємодопомога, любов, синівський обов’язок перед державою, людська гідність допомагають вистояти у цьому пеклі, бо вони
Своїм твором письменник возвеличує людину, її героїзм: “Ідемо, ідемо. Хочемо пройти крізь цей степ, як торпеди, крізь його аеродроми, засади, крізь усі небезпеки, що зустрінуться нам на путі. Здається, тільки вийдем – і вже не буде війни… Але, навіть, гинучи, віритимем, що після нас буде інакше, і все це більше не повториться, і щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день перемоги, скаже: Це був останній кошмар на землі”.