Любов як трагедія неабиякої особистості
На рубежі XIX і XX століть російська Література переживала період особливого розквіту. У поезії він був названий “срібним століттям”. Але й проза збагатилася багатьма шедеврами. На мій погляд, чимало сприяв цьому й А. И. Куприн. Його творчість з’єднує в собі дивним образом найсуворіший життєвий реалізм і дивна легкість, прозорість
Його перу належать одні із самих проникливих добутків про любов у російській літературі. Я б хотіла зупинитися на двох з них: “Двобій” і “Гранатовий браслет”. Вони дуже різні, але при ближчому розгляді
Його характер зовсім не відповідає вибраному поприщу. Він соромливий, червоніє як панянка, у будь-якій людині готова поважати достоїнство, але результати – плачев ны. Його солдати гірше всіх марширують. Сам він постійно робить помилки
Його ідеалістичні подання увесь час заходять у суперечність із дійсністю, і життя його болісна.
У її будинку він почуває себе людиною. Шурочка теж цінує в Ромашові його отличность, несхожість на інші. Вона горда й честолюбна, її мрія – вирватися звідси.
Для цього вона змушує чоловіка готуватися в академію. Вона сама вчить військові дисципліни, щоб не загрузнути в неробстві, не отупіти в навколишній бездуховності. Ромашов і Шурочка знайшли один одного, протилежності зустрілися. Але якщо в Ромашова любов поглинула всю душу, стала змістом і виправданням життя, те Шурочке вона заважає. Досягнення наміченої мети для неї неможливо з безвладним, ніжним ” Ромочкой “.
Тому вона лише на мить дозволяє собі цю слабість, а потім воліє залишитися з нелюбимим, бездарним, але наполегливим і завзятим чоловіком. Колись Шурочка вже відмовилася від любові Назанского (і тепер це спившийся, що отчаялись людина). У розумінні Шурочки люблячий повинен приносити жертви. Адже вона сама, недовго думаючи, жертвує любов’ю й своєї, і чужий заради благополуччя, суспільного становища
Назанский не зміг пристосуватися до її вимог – і його відсторонили. Від Ромашова Шура зажадає ще більшого – заради її репутації, на догоду пліткарям і балакухам, він повинен пожертвувати життям. Для самого Георгія це, може бути, навіть порятунок. Адже якби він не загинув, його, у найкращому разі, осягла б доля Назанского.
Середовище поглинуло б його й погубила. В “Гранатовому браслеті” ситуація схожа, але не зовсім. Героїня теж замужем, але вона любить чоловіка, а до пана Желткову, навпроти, не випробовує ніяких почуттів, крім досади
И сам-жовтків здається нам спочатку просто вульгарним залицяльником. Так сприймає його й Віра, і її сім’я. Але в оповіданні про спокійне й щасливе життя миготять тривожні нотки: це фатальна любов брата Вериного чоловіка; любов-обожнювання, що харчує до Вериной сестри чоловік; невдала любов дідуся Віри, саме цей генерал говорить про те, що теперішня любов повинна бути трагедією, а в житті її опошляють, заважає побут і різний рід умовності. Він розповідає дві історії (одна з них чимсь навіть нагадує сюжет “Двобою”), де теперішня любов перетворюється вфарс.
Слухаючу цю історію Віра вже одержала гранатовий браслет із кривавим каменем, що повинен уберегти її від нещастя, а колишнього свого хазяїна міг урятувати від насильницької смерті. Саме із цього подарунка міняється відношення читача до Желткову. Він жертвує заради своєї любові всім: кар’єрою, грошима, щиросердечним спокоєм
И не вимагає нічого замість. Але знову порожні світські умовності гублять навіть це примарне щастя. Микола, дівер Віри, що колись сам поступився свою любов цим забобонам, тепер вимагає того ж від Желткова, він загрожує в’язницею, судом суспільства, своїми зв’язками. Але Жовтків резонно заперечує: що всі ці погрози можуть зробити з його любов’ю? На відміну від Миколи (і від Ромашова) він готовий боротися й відстоювати своє почуття
Перешкоди, поставлені суспільством, для нього нічого не значать. Тільки заради спокою улюбленої він готовий відмовитися від любові, але разом з життям: він кінчає із собою. Тепер Віра розуміє, що вона втратила. Якщо Шурочка відмовилася від почуття заради благополуччя й зробила це свідомо, то Віра просто не побачила великого почуття
Але адже в остаточному підсумку вона й не хотіла побачити його, вона віддала перевагу спокою й звичну життю (хоча від її нічого й не вимагали) і цим як би зрадила люблячої її людини. Але щира любов великодушна – неї простили. Чому в любові у творах Куприна звичайно сумний результат? Може бути, він сам уважав, що теперішня любов повинна бути трагична? Мені здається, справа в людях і в тім світі, у якому вони живуть
Цьому миру не потрібна любов. І самі люди віддають її, відмовляються від її заради більше зрозумілих, матеріальних речей. Не многим дано зрозуміти, що вони втрачають, і саме цим людям даруется любов. Вона стає для них сенсом життя. А життя завжди закінчується смертю
(2 votes, average: 4.50 out of 5)