Любов прекрасна й любов приречена
Однієї з основних тем творчості письменника є тема любові. До цієї Теми Бунін ішов назустріч всією душею, і ні Війна, ні революція не могли похитнути цієї його прихильності. У цій області, повної невиражених відтінків і неясностей, його дарунок знаходив собі гідне застосування. Він описував любов у всіх станах, а в еміграції ще пристальней, сосредоточенней ставився до цього почуття. Любов у зображенні Буніна вражає не тільки силою художньої зображальності, але й своєю підпорядкованістю якійсь внутрішній, невідомим людині законам. Але й ці закони
В оповіданні Буніна “Чистий понеділок” героїня безымянна. Ім’я не важливо, ім’я для землі, а Бог знає кожного й без ім’я. Бунін називає героїню – вона. Вона із самого початку була дивної, мовчазної, незвичайної, начебто чужий усьому навколишньому світу, що дивиться крізь нього, “все щось думала, всі начебто в щось подумки вникала; лежачи на дивані із книгою в руках, часто опускала її й питально дивилася перед собою”. Вона була начебто зовсім з інший світу, і, тільки щоб її не довідалися в цьому світі, вона читала, ходила в театр, обідала, вечеряла, виїжджала на прогулянки, відвідувала курси. “Ми обоє минулого багаті; здорові, молоді й настільки гарні собою, що в ресторанах, на концертах нас проводжали поглядами”, – розповідає герой “Чистого понеділка”. Здавалося б, у них є все для абсолютного щастя. Що ще потрібно? “Щастя наше, дружок, – приводить його улюблена слова Платона Каратаева, – як вода в бредні: тягнеш – надулося, а витягнешся – нічого немає”. Герой і героїня оповідання – різні натури. Герой “Чистого понеділка” – “звичайний” людина, при всій своїй фізичній привабливості й емоційній наповненості. Але героїня інша. У її дивних учинках відчувається значущість характеру, редкостность “вибраної натури”. Її свідомість розірвана. Вона не ладь зануритися в “сьогоднішню” життя тої елітарної Москви – концертів Шаляпіна, “капусників” Художнього театру, якихось курсів, читання модних західних письменників початку століття: Гофмансталя, Шницлера, Пшибышевского, лекцій Андрія Білого й т. д., однак внутрішньо вона далека (як і сам Бунін) всьому цьому. Її завжди тягло до чого більше світлому, нематеріальному, до віри, до Бога, і так само, як храм Рятівника був близький до вікон її квартири, так Бог був близький її серцю. Вона часто ходила в церкві, відвідувала обителі, старі цвинтарі. Вона напружено шукає щось цільне, героїчне, самовіддане й знаходить свій ідеал у служінні Богові. Сьогодення здається їй жалюгідним і неспроможним. І от нарешті вона зважилася. В останні дні мирського життя вона випила її чашу до дна, простила всіх у Прощеное неділя й очистилася від попелу цього життя в “Чистий понеділок”: пішла в монастир. “Ні, у дружин я не годжуся”. Вона із самого початку знала, що не зможе бути дружиною. Їй призначено бути вічною нареченою, нареченою Христа. Вона знайшла свою любов, вона вибрала свій шлях. Можна подумати, що вона пішла з будинку, але насправді вона пішла додому. І навіть її земний коханий простив їй це. Простив, хоча й не зрозумів. Він не міг зрозуміти, що тепер “вона може бачити в темряві”, і “вийшов з воріт” чужого монастиря
Такий одне з оповідань “Темних алей”. У цьому збірнику можна зустріти й грубувату чуттєвість, і просто майстерно розказаний грайливий анекдот (“Сто рупій”), але наскрізним променем проходить через книгу тема чистої й прекрасної любові. Героям властиві надзвичайна сила й щирість почуття, у них немає самокоштовного смакування ризикованих подробиць. Любов як би говорить: “Там, де я коштую, не може бути брудно!”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)