ЛОУЕЛЛ, Роберт Трейл Спенс
(1917 – 1977)
ЛОУЕЛЛ, Роберт Трейл Спенс (Lowell, Robert Traill Spence – 01.03.1917, Бостон – 12.09.1977, Нью-Йорк) – американський поет.
Лоуелл походив із шанованої новоанглійської родини, яка дала американській літературі двох відомих поетів – Дж. Р. Лоуелла, одну з чільних постатей XIX ст., та імажистку Е. Лоуелл. Проте не їх, а Н. Готорна і Г. Мелвілла Лоуелл вважав близькими собі. Лоуелл, згідно з родинною традицією, навчався два роки у Гарварді, а завершив свою освіту у 1940 р. у Кенйон-коледжі (Огайо), заприятелював із Дж. К. Рейсом, А. Тейтом та ін. “втікачами”.
За родинною традицією, Лоуелл під час Другої світової війни пішов служити на флот, але відмовився виконувати накази, за якими треба було знищувати мирне населення, про що написав у листі до президента Ф. Д. Рузвельта. Через відмову від військової служби Лоуелла заарештували і засудили до року ув’язнення. У в’язниці він провів п’ять місяців, а решта часу прослужив санітаром у госпіталі.
Перша поетична збірка “Країна невідповідностей” (“Land of Unlikeness”, 1944) була видрукувана приватно та сповнена песимістичних мотивів і складної метафорики. Друга збірка “Замок лорда Вірі” (“Lord Weary’s Castle”, 1946) близька за своєю тональністю до першої, але вірші були суголосними духові часу й отримали почесну Пулітцерівську премію. У збірку ввійшли дві найкращі лоуеллівські поеми – “Містер Едвардс і павук” та “Квакерське кладовище в Нантакеті”. Перша цитує Дж. Едвардса, одного з батьків-пуритан, зокрема його проповідь “Грішники в руках сердитого Бога”. Друга присвячена кузену, котрий був моряком під час Другої світової війни; в ній відчувається вплив Дж. Мільтона, Г. Мелвілла, Т. С Еліота.
У ці роки Лоуелл зазнав першого нервового зриву, вийти з якого йому допомогли друзі-поети, найбільше – В. К. Вільямс. З часом еволюціонувала і творча манера Лоуелла, набувши тих рис, які зробили автора одним із провідних майстрів сучасності. Відбулося тісне поєднання загальнозначимого історичного матеріалу з інтроспективністю вірша. Зміни відчуваються у збірці “Млини Кавано” (“The Mills of the Kavanaughs”, 1951), де переважає форма внутрішнього монологу, ще більше – у “Студіях життя” (“Life Studies”, 1959), яку багато критиків оцінили як найкращу в його поетичному доробку. Тут народився новий стиль поета, який ознаменував перші кроки “сповідальної поезії”. Формою передачі став вільний вірш, а акценти під впливом В. К. Вільямса переносяться із внутрішнього на об’єктивний світ.
Наступна поема (і збірка) “Полеглим за Союз” (“For the Union Dead”, 1964) продовжує розробляти знахідки попередньої. У ці роки активізувалося громадське життя Лоуелла, котрий активно виступав проти війни у В’єтнамі. Поет відмовився взяти участь у фестивалі мистецтв, організованому Білим домом, був учасником походів на Пентагон. Це життя відобразилося в “Записниках 1967-1968рр.” (“Notebook 1967-1968”, 1969). Тут і в наступних книжках ( “Історія” – “History”, 1973, “День за днем” – “Day by Day”, 1977) поет застосовує форму неримованого сонета як синтез зображальних можливостей верлібру і поетики нормованого вірша, що забезпечує поєднання сповідальної лірики з історичною хронікою, насичуючи епіку лірикою. В останніх збірках поета мотиви непереборної самотності посилюються, стають домінуючими.
Лоуелл-поет широко використовував літературні алюзії, цитати, традиції. Багато займався перекладом – і то не буквальним, а творчим. Невипадково збірка перекладів з Гомера, С. Малларме, Ш. Бодлера, Ф. Війона, P. М. Рільке, Б. Пастернака, А. Вознесенського має назву “Наслідування” (“Imitations”, 1961).
Українською мовою окремі вірші Лоуелла переклав В. Коротич і Б. Бойчук.
За Т. Денисовою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)