“Ломоносов – Російський геній”
В XVIII в. Росія завдяки реформам Петра I відкрила нову й надзвичайно важливу сторінку своєї історії – Російська імперія стала світовою державою, Щоб зберегти й усталити це положення, Росії необхідно було наблизитися у своєму розвитку до рівня найбільш передових країн Європи. Виконати це гігантське завдання – розвивати вітчизняну промисловість, освіту, науку, культуру – міг тільки великий народ.
Одним з таких гігантів з народу став Михайло Васильович Ломоносов, селянський син, потім старанний учень і нарешті перший російський академік.
Ломоносов
У Москві, видавши себе за дворянського сина, Ломоносов надійшов у Слов’яно-греко-латинську
Роки навчання в академії були не тільки роками потреби, позбавлень і принижень, але й часом збагнення азів наук, часом радісного передчуття своїх можливостей і відкриттів у науці.
Через п’ять років у числі кращих учнів Ломоносова направили в Німеччину для вивчення гірничої справи й хімії. Тут він зустрів свою любов, тут із шанобливого учня став ученим, багато в чому превзошедшим своїх прославлених учителів.
За кордоном поряд з фізикою й хімією Ломоносов займався вивченням іноземних мов. Його також цікавила теорія літератури й питання віршування.
В 1741 р. Ломоносов вертається на батьківщину. Він був прилічений до Академії наук, а в 1745 р. став професором хімії. Терплячи недолік у засобах, працюючи в тяжких умовах, Ломоносов робить ряд великих відкриттів в області фізики й хімії. Астрономія, географія, Історія, поезія – і тут Ломоносов був першим і кращим у Росії.
В 1755 р. завдяки подвижнической діяльності Ломоносова в Москві був відкритий перший російський університет. Багато росіян учені, що збагатили відкриттями світову й російську науку, називали себе його учнями.
Ломоносов уважав, що вища радість і призначення вченого й письменника – трудитися для користі суспільства. Державні потреби, борг перед батьківщиною повинні переважати над частками, особистими почуттями й інтересами.
Це розуміння призначення письменника Ломоносов розвиває в “Розмові з Анакреоном”. Анакреон – давньогрецький поет, що славився як співак особистих радостей і втіх:
Мені співати було об Троє,
Про Кадме мене б співати,
Так гусли мені в спокої
Любов велять дзенькати.
Так у передачі Ломоносова говорить про своє покликання й розуміння цілей поезії й поета Анакреон. Ломиносів же відповідає в уявлюваному діалозі з давньогрецьким поетом так:
Мені струни поневоле
Звучать геройський шум.
Не обурюйте боле,
Любовні думки, розум;
Хоч ніжності серцевої
У любові я не позбавлений,
Героїв славою вічної
Я більше піднесений.
Поезія Ломоносова при всьому її високому суспільному звучанні носила однобічний характер. Але це був вибір великого вченого – прославляти науку й ті, хто сприяє її розвитку:
Науки юнаків харчують, відраду старим подають,
У щасливому житті прикрашають,
У нещасний випадок бережуть.
Головна думка од Ломоносова, які він по обов’язку академічного віршотворця повинен був присвячувати царям і царицям, – прославляння науки, Росії й заклик до праці на благо батьківщини. Прикладом людини, що присвятив себе Росії й став її славою, по найглибшому переконанню Ломоносова, був Петро I.
Крізь всі препятства він підніс
Главу, перемогами венчанну,
Росію брутальністю попранну,
Із собою підняв до небес.
И сам Ломоносов був людиноюою, що всім своїм життям “Росію… підняла до небес”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)