Літературна спадщина Юрія Федьковича
Літературний доробок письменника склали понад 400 поезій, співанок, балад, дум і поем, більше 60 повістей, оповідань, новел та інших жанрів малої прози.
Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада (сліди якої загублено) та романтичне оповідання “Der Renegat” (1859). Творчість німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій (“Gedichte”, 1865; “Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen”, 1882) та надрукувавши ряд віршів у періодичних виданнях. Кілька творів, у тому числі німецький переклад трагедії “Довбуш”,
Поетичні твори Федьковича німецькою мовою були високо оцінені Нойбауером, здобули схвальні відгуки І. Франка, O. Маковея, чеського літературознавця К. Кадлеца. Вихід збірки “Am Tscheremusch” був високо оцінений у Відні. Статтю про Федьковича було розміщено в “Історії німецько-австрійської літератури”.
Хоча Федькович починав як німецькомовний поет, знайомство з “Кобзарем” Шевченка
Під час перебування в цісарській армії Федькович познайомився також з творами Квітки-Основ’яненка і Марка Вовчка, які справили на нього велике враження. Певний час буковинський поет навіть намагався наслідувати Шевченка.
Під час служби в армії Федькович використовував твори Шевченка для пробудження, соціальної і національної свідомості жовнірів. Згодом він згадає про це у своїй прозовій творчості.
В оповіданні “Кобзар і жовняри” Федькович показав, як на творах Шевченка жовніри вчилися грамоти, а потім зачитувалися ними, передавали із рук до рук: “А що вже з моїм “Кобзарем” та з Марком Вовчком подіялось, то й не сказати. Як стали їх, знаєте, возити варта від варти, касарня від касарні, від одного “письменного” до другого, то тільки цумаття я вже достав, а не книжки…
З “Кобзаря” багато собі дечого повиписували наші “письменні”, а багато дечого повиучували і напам’ять”.
1876 р. Ю. Федькович завершив поетичний цикл “Дикі думи”, що являв собою своєрідний підсумковий огляд художніх ідей і мотивів його поезії.
Головними темами його творчості є жойнірство, національно-визвольна боротьба народу, краса гуцульських звичаїв і проблема суспільної ролі поета і поезії.
Темі жовнірства присвятив Ю. Федькович твори “Дезертир”, “Марш на Італію”, “Товариші”, “Золотий лев”, “Новобранчик”, “В арешті”. Будучи солдатом цісарської армії упродовж десяти років, Ю. Федькович добре знав побут солдатів, їх настрої під час військових дій, походів, особливо, коли вони були далеко під дому, на чужій землі. Його герої тужать за рідною домівкою, сумують за коханими, шкодують за марно втраченими роками, засуджують жорстокість офіцерів.
Знав письменник і психологію рекрутів, які залишили дома свої сім’ї. Проблему-рекрутчини поет бачив зсередини: очима матері-вдови, яка намагалася з усієї сили заробити золотого лева, щоб відкупити сина від війська (“Золотий лев”), очима закоханої дівчини, яка прощається із своїм коханням (“Рожа”), очима сиріт, дружин, матерів:
У вірші “Шельвах” йдеться про юного жовніра, що годинами мусить вистоювати у морозну ніч на вахті в тонкій солдатській куртці. Від холоду “серце в грудях мліє”.
Тема рекрутчини знаходить свій розвиток у поемі Федьковича “Новобранчик” (1662). Автор виступає не лише проти рекрутчини, а й проти суспільного ладу, який її породив. Поема свідчила про те, що автор підносився до осуду австро-угорської реакційної системи і пропагував революційні ідеї.
У збірці “Поезії” поет вдається до художнього узагальнення в поданні картин тогочасної дійсності. У вірші “Пречиста діво, радуйся, Маріє!” автор на тлі прекрасної буковинської природи відтворює жахливі картини людських страждань: молодий жовнір лежить розстріляний, бо не хотів убивати інших людей, удова з дитям сидить під чужим тином, сироту багач цькує собаками. Після кожної сцени рефреном звучать саркастичні слова: “Пречиста діво, радуйся, Маріє!”
Ще однією тематичною групою віршів та поем Ю. Федьковича є твори, присвячені національно-визвольній боротьбі та народним ватажкам – Олексі Довбушу (“Довбуш”), Юрію Гінді (“Стрілецька пригода” та “Юрій Гінда”), Лук’янові Кобилиці (“Лук’ян Кобилиця”), .
Популярним героєм поезії буковинського Кобзаря є Олекса Довбуш. Автор у баладі “Довбуш* доводить, що ватажок опришків та його друзі – не розбійники, а народні месники, наділені глибокими людськими почуттями. Значної уваги надає Федько-вич коханню Довбуща до Дзвінки, яке, зрештою, приводить героя до загибелі. Героїчно-романтичний образ народного месника перегукується з фольклорними мотивами. Поет мав намір створити цілий цикл віршів про Довбуша, але зміг реалізувати свій задум лише частково.
60-ті роки це роки поглиблення демократичного світобачення поета. Його ідейне зростання засвідчила поема “Лук’ян Кобилиця”.
Це твір про ще одного народного ватажка. Поема містить відвертий заклик до боротьби (громадою підійматися за прадідівську правду).
Революційний пафос, викривальний дух поеми, спрямованої проти цісарського режиму, підняли поета на найвищий щабель визнання.
Важливими критеріями цінності художніх творів Федькович вважав їх демократизм, ідейність, народність. Саме тому буковинський співець ввернувся до творчості Тараса Шевченка. Великий Кобзар став для нього духовним поводирем, літературним учителем, що відкрив усьому світові красу українського поетичного слова. У Шевченка буковинський поет вчився громадянської мужності, патріотизму, поетичній майстерності.
Зазнавши великого впливу Кобзаря, Юрій Федькович задумує присвятити йому ряд поезій. Свій задум поет реалізує лите частково. Найвідоміиіа з написаних – поезія “Нива”.
У цій поезії автор називає себе наслідувачем життя і творчості Кобзаря. Він, як і Шевченко, служить трьом ідеалам: Вірі, Надії і Любові. Звертаючись до свого духовного батька, поет висловлює сподівання, що зародила його власна “нива на співацьку славу”. Ну, а “женчикам”, себто читачам, – із палат, і з хат – є що читати.
Федькович у кращому розумінні наслідує Шевченка і у вірші “Думи мої”, сподіваючись, що і його твори читатимуть і сприйматимуть по всій Україні.
До третьої тематичної групи поетичних творів Юрія Федьковича належать ті вірші, в яких автор порушує проблему суспільної ролі поета і поезії. Сюди належать звернення до староруського автора, співця-дружинника – “Оскресни, Бонне”, “Осьмий поменник Тарасові Шевченкові”, два “Посланія на Україну” (задум був написати 12 послань), “Нива”, “До мого брата Олекси Чернявського, що збудував міст на Черемоші в Розстоках” та інші.
Початком того ж 1876 року датовані й “Повісті Юрія Федьковича”, видані в Києві. Книга була складена з оповідань, що раніше вже друкувались у періодиці. Проте письменник на той час уже втратив інтерес до прози, зосередившись на написанні драматичних творів.
А перші українські оповідання письменника побачили світ ще 1863 року у львівському тижневику “Вечорниці* (ідея його заснування належала Федьковичу). Там було вміщено твори: “Люба – згуба”, “Серце не навчити”, “Штефан Славич”. Останнє з них уже написано після армійської служби. Дебют же Федьковича-прозаїка припадає на 1859 рік, коли з-під пера автора вийшло оповідання німецькою мовою “Der Renegat”.
Прозова спадщина Федьковича багата тематично і жанрово. її складають оповідання з народного життя, морально-дидактичні твори для дітей, казки і байки.
Проза Ю. Федьковича була видана окремою книжкою у 1876 р. М. Драгомановим, який у передмові дав їй високу оцінку, порівнявши із творчістю Тургенева, Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Ауербаха, Жорж Санд. Високу оцінку прозі письменника дали І. Франко, Леся Українка, 0. Маковей, І. Тургенев. Ix перекладено російською, польською, чеською, болгарською мовами. У прозових творах Ю. Федьковича своєрідно поєднується реалізм з романтизмом. Ці твори характеризуються глибоким ліризмом, який пояснюється тим, що у прозаїкові жив поет.
Основним жанром прози письменника було оповідання, але письменник тяжів і до малих прозових жанрів. Найпліднішим періодом для написання прози письменника були 60-ті роки. Проте і за ідейним спрямуванням, і за художньою майстерністю твори письменника нерівнозначні.
Основні риси Федьковича-прозаїка – глибокий ліризм, народний стиль оповіді, предметно-чуттєве зображення, дійсності, поєднання реалістичних і романтичних елементів. 20 прозових творів присвятив письменник гуцулам, їх звичаям, традиціям, розкриттю їх ментальності, що забезпечує змалювання глибоких душевних страждань, спричинених нещасливим коханням.
Проза письменника сповнена духовної краси і життєвої енергії. Образи представлені самобутніми характерами людей з народу. Твори написані живою розмовною мовою, яскраво зображено побут і звичаї народу.
Повість “Три як рідні брати” (1863) – єдиний оптимістичний прозовий твір Федьковича. Тема твору – перемога справедливості над жорстокістю. Темі підпорядкована система образів. У центрі уваги автора – молодий жовнір Іван Шовканюк. На прикладі його долі письменник майстерно розкриває роль побратимства у становленні особистості. На шляху Івана трапилися Добрі люди (капрал Бая, жандарм Тоній Тайвер, односелець Яків Нестерюк), за допомогою яких він не тільки звільнився від військової служби, через яку він і його сім’я зазнали багато нещасть і страждань, а й пережив важку хворобу, проте одужав, завів господарство, вдало одружився.
Друзі, добрі люди зуміли розділити Іванове горе і біду навпіл, допомогти у важку хвилину. Яків – “як рідний брат: і… мене розважає, і весну робить, і співає, як той соловій у гаю”, і по господарству порядкує, наче бджілка. Жандарм Тайвер піклується про пришвидшення Іванового абшиту. Капрал Бая під кінець своєї служби бере 14-денний “урльрп”, щоб навідатися до товариша, розвідати про його життя і знов допомогти, чим зможе. Показово, що найщиріщими помічниками простого чоловіка стають представники різних національностей: гуцул, німець і словак. У творі письменник опоетизував щиру дружбу, людяність, добро і моральну чистоту. Центральні персонажі твору є уособленням духовної краси людей з народу, незалежно від того, до якої національності вони належать.
Хоча проза письменника і належить до творчих надбань, українського письменства, сам письменник драматичний рід літератури вважав найголовнішим,
Федькович приділяв драматургії значну творчу увагу, починаючи з 1865 р. Перу письменника належать історичні трагедії “Довбуш”, “Хмельницький”, комедія “Сватання на гостинці” (“Так вам треба!”), мелодрама “Керманич”, переробки В. Шекспіра та ін. Першим
Драматичним твором Федьковича був жарт на одну дію “Так вам треба!”. Пізніше (1884) Федькович розширивп’єсу до трьох дій, назвавши її “Сватання на гостинці”. Однак драматичні твори не принесли слави письменникові у такій мірі, як поезія та проза.
Літературний кругозір Юрія Федьковича був досить широким. Письменникне раз згадував імена польських поетів Міцкевича і Словацького, чеського просвітителя Шафарика, захоплювався творчістю Шекспір’а, Гете, Шіллера.
Федькович одним із перших в українській літературі перекладав німецьку класику (“Лісовий цар” Гете, “Полонинський стрілець” Шіллера, “Лорелея” Гейне, “Проклін співця” Уланда тощо): Особливо він цікавився творчістю геніального англійського драматурга Шекспіра, перекладав його п’єси (“Гамлет”, “Макбет”). Великої популярності набула у свій час травестійна переробка Федьковичем комедії Шекспіра “Приборкання непокірної”, яка в Україні вийшла під назвою “Як козам роги виправляють”.
Дбаючи про розвитрк літератури для дітей, Федькович майстерно Переклав та переробив. казки братів Грімм (“Пастушка гусей”, “Тернова рожечка”, “Хоробрий кравчик”) і Гауфа (” Розповідь про малого Мука”) тощо. Перекладацька діяльність Федьковича була цінним внеском до скарбниці української літератури. Його переклади збагачували тематику, жанри, а головне – залучали широкі читацькі кола до ознайомлення із поетичним надбанням інших народів.
Мова прозових та драматичних творів письменника така ж музична й поетична, як і в його кращих ліричних та ліро-епічних зразках.
На творчості Юрія Федьковича виразно позначився вплив усної народної творчості. Широко використовуючи фольклорний матеріал – пісні, казки, героїчні перекази, легенди, – Федькович засвоював принципи поетичної майстерності, оволодівав прийомами типізації, утверджував у своїх творах народні погляди й ідеали.
Фольклорні зацікавлення Федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем, збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки, анекдоти, приповідки) творів. У рукописах письменника залишилась фольклорна збірка “Найкращі співанки руського народу на Буковині” (частина опублікована за радянського часу), серед записів якої в окремий розділ виділені “Співанки Федьковича” – самостійні твори поета на фольклорні мотиви. Фольклористична й етнографічна діяльність Федьковича знайшла своїх шанувальників уже в тому, що 1873 року письменника було обрано членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
Юрій Федькович був справді народним митцем, бо сприяв активізації і зростанню самосвідомості нації, зміцненню культурних зв’язків Північної Буковини з іншими регіонами України, підніс свій мужній голос на захист уярмленого нЬроду, проти Його онімечення, полонізації.
Творчість Федьковича є цінним надбанням прогресивної української літератури, оскільки вона сприяла утвердженню і розвитку реалізму й народності в літературі західноукраїнських земель і впливала на розвиток братерських почуттів між народами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)