Лист А. С. Пушкіна П. Я. Чаадаєву

19 жовтня 1836 року

Дякую за брошуру, що ви мені надіслали. Я із задоволенням перечел її, хоча дуже зачудувався, що вона переведена й надрукована. Я задоволений перекладом: у ньому збережена енергія й невимушеність оригіналу. Що стосується думок, то ви знаєте, що я далеко не у всім згодний з вами. Ні сумніву, що Схизма відокремила нас від іншої Європи й що ми не приймали участі в жодному з великих подій, які неї потрясали, але в нас було особливе призначення. Це Росія, це її неосяжні простори поглинули монгольську навалу. Татари не посмітили перейти

наші західні границі й залишити нас у тилу. Вони відійшли до своїх пустель, і християнська цивілізація була врятована.

Для досягнення цієї мети ми повинні були вести зовсім особливе існування, що, залишивши нас християнами, зробило нас, однак, зовсім далекими християнському миру, так що нашим мучеництвом енергійний розвиток Європи було врятовано від усяких перешкод. Ви говорите, що джерело, звідки ми черпали християнство, був нечистий, що Візантія була гідна презирства й зневажувана й т. п. Ах, мій друг, хіба сам Ісус Христос не народився євреєм і хіба Єрусалим не був притчею в язицех? Євангеліє від цього хіба менш

изумительно? У греків ми взяли Євангеліє й перекази, але не дух дитячий дріб’язковості й сперечань. Вдачі Візантії ніколи не були вдачами Києва. Наше духівництво, до Феофана, було гідно поваги, ніколи не викликало б реформації в той момент, коли людство найбільше мало потребу в єдності.

Згодний, що нинішнє наше духівництво відстало. Хочете знати причину? Воно носить бороду, от і все. Воно не належить до гарного суспільства. Що ж стосується нашої історичної незначності, то я рішуче не можу з вами погодитися. Війни Олега й Святослава й навіть питомі усобици – хіба це не те життя, повне кипучого шумування й палкої й безцільної діяльності, який відрізняється юність всіх народів? Татарська навала – сумне й велике видовище. Пробудження Росії, розвиток її могутності, її рух до єдності (до російської єдності, розуміє), обоє Івана, велична Драма, що почалася в Угличу й закінчився в Іпатіївському монастирі, – так невже все це не Історія, а лише блідий напівзабутий сон?

А Петро Великий, котрий один є всесвітня історія! А Катерина II, що поставила Росію на порозі Європи? А Олександр, що привів нас у Париж? і (положа руку на серце) хіба не знаходите ви чогось значного в теперішнім положенні Росії, чогось такого, що вразить майбутнього історика? Чи думаєте ви, що він поставить нас поза Європою? Хоча особисто я сердечно прив’язаний до государя, я далеко не захоплююся всім, що бачу навколо себе; як літератора – мене дратують, як людина із забобонами – я оськоблен, – але клянуся честю, що нізащо на світі я не хотів би перемінити батьківщину або мати іншу історію, крім історії наших предків, який нам Бог її дав.

Вийшло довжелезний лист. Посперечавшись із вами, я повинен ськазати, що багато чого у вашім посланні глибоко вірно. Дійсно, потрібно зізнатися, що наше громадське життя – смутна річ. Що ео відсутність суспільної думки, ця байдужість до всякого боргу, справедливості й істині, це цинічне презирство до людської думки й достоїнства – воістину можуть довести до відчаю. Ви добре зробили, що ськазали це голосно. Але боюся, як би ваші історичні погляди вам не ушкодили… Нарешті, мені прикро, що я не був поруч вас, коли ви передавали ваш рукопис журналістам. Я ніде не буваю й не можу вам ськазати, чи робить ваша стаття враження. Сподіваюся, що її не будуть роздмухувати. Чи читали ви 3-1 № “Сучасника”? Стаття “Вольтер” і Джон Теннер – мої, Козловський став би мої провидінням, якби захотів раз назавжди зробитися літератором. Прощайте, мій друг. Якщо побачите Орлова й Раєвського, передайте їм уклін. Що говорять вони про ваш лист, вони, настільки посередні християни?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лист А. С. Пушкіна П. Я. Чаадаєву

Categories: Нові твори

Links