Лірика М. Рильського раннього періоду
В історії кожного народу є видатні особистості, які не тільки підносяться до вершин духовного життя, а й самі визначають ці вершини. Таким був Максим Тадейович Рильський – великий український поет, перекладач, учений-літературознавець, фольклорист, лінгвіст, академік. Та перш за все він поет, який по Праву міг сказати про себе: все моє життя в моїх творах.
Писати Максим Рильський почав дуже рано: у 15 років видав першу збірку віршів “На білих островах”. Звичайно, молодий поет зазнавав впливу модної на той час декадентської літератури,
Люблю я дощ рясний, що гучно з неба ллється:
Після дощу того уся земля цвіте,
І ліс, покритий краплями блискучими, сміється.
У таких світлих, чистих рядочках нема жодної нотки розчарування, зневіри. Вони іскряться райдужними кольорами, випромінюють
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.
Якось Рильський в одній із статей написав: “Поет, кажуть, повинен черпати свої теми із життя. Ну, а хіба література – не один із проявів життя, і то життя згущеного, сконденсованого, загостреного до краю”. Цими словами він неначе пояснює схожість мотивів у ліричних віршах своєї юності з темами, ідеями творів поетів старшого покоління.
Твір “Поле чорніє. Проходять хмари…” ввійшов до книги “Під осінніми зорями”. Цей вірш – пейзажна замальовка ранньої весни-провесни:
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Контрастне зіставлення чорного поля і синьої річки робить картину зримою, мальовничою. Тут відчутні живописні мазки Шевченка, який завжди був для Рильського прикладом.
Рильський ще на зорі своєї творчості вивчав класичну українську поезію, шукав позитивного героя і знаходив його серед борців за щастя і волю народу. Поет, як і його великий учитель Іван Франко, оспівує їхні подвиги в ім’я світлого майбутнього:
Слава тим, хто прагне волі,
Хто весь вік живе в борні,
В кого в серці вічні болі
І душа горить в огні…
Слава тому, хто шляхами,
Вже протертими, не йде,
А між скелями й тернами
Новий, кращий шлях кладе.
(“Слава тим, хто прагне волі…”)
Особливо помітний вплив лірики Лесі Українки на творчість Максима Рильського у віршах, де молодий поет шукає дужого слова, пісень і прапорів, які покличуть борців на бій. Зі словами Лесі Українки “щоб червона ясна корогва з піснею вкупі творила дива” перегукуються поетичні рядки Рильського:
Прапори мають над нами,
Зброя дзвенить-брязкотить,
Ми виступаєм рядами,
Сиплемо піснями:
Радість в грудях клекотить,
Браттям дістали ми волю…
(“Пісня про волю”)
Невичерпними джерелами натхнення, тем, ідей були для Рильського твори Гайне, Шекспіра, Діккенса, Доде, Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого, Достоєвського:
Софокл – і Гамсун, Едгар По – і Гете,
Толстой глибокий і Гюго буйний,
Петрарчині шліфовані сонети
І Достоєвський грішний і святий –
Усі книжки, усі земні поети,
Усі зрідні душі його живій…
(“На узліссі”)
Та попри всі запозичення, впливи, Максим Рильський уже першими своїми творами заявив, що в українську літературу прийшов поет, який має свій чудовий, неповторний голос, і здатен підняти літературу своєї Батьківщини на нову висоту.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)