Ліричний сюжет і символіка вірша “Море” Жуковського
Без В. А. Жуковського не можна уявить собі російську романтичну поезію. Саме Жуковський змусив слово природно передавати самі тонкі переживання людини. Крім того, він перетворив деякі поетичні жанри: у першу чергу, послання й елегію
Єдина тема й основний зміст лірики Жуковського – душу людини, міркуванням про неї присвячена його поезія. У своїй ліриці він створює узагальнюючий образ романтичного ліричного героя. Наприклад, з вірша “Лара Рук” читач нічого не довідається про придворне свято, деталі обстановки. Свято – це лише частина
Лірика Жуковського в цілому – це панорама, що розгортається, складного внутрішнього миру, цінність якого полягає в гуманних устремліннях. Поет використав слово не стільки для називания, скільки для передачі настрою
Досить зримий предметний мир відбитий в елегії “Вечір”. Цей зовнішній мир став своєрідним відбиттям душі ліричного
У другому вірші (“Як тиха твоя гармонія приємна!”) поет відволікається від конкретних земних ознак. Героєві приємний не сам струмок, а “тиха гармонія”: між струмком і душею поета встановлюється тісний взаємозв’язок
Зображуючи природу, Жуковський, з одного боку, схоплює такі її ознаки, які співзвучні його душі, настроям, переживанням, а з іншого боку – в образах природи запам’ятовує свій емоційний стан. Адже це його душа повна жвавої зосередженості, це на неї виходить світла гармонія. Так природний пейзаж стає пейзажем душі
Глибокий філософський зміст з’являється й у баладах В. А. Жуковського. Поет перетворив цей жанр. Як правило, він брав чужі сюжети. Серед його балад виділяються три групи: “росіяни” (“Людмила”, “Світлана”, ” Дванадцять сплячих дівши”), “середньовічні лили лицарські” (“Эолова арфа”, “Замок Смальгольм або Іванов вечір”, “Лицар Тогенбург”, “Кубок”, “Ролан зброєносець”), “античні” (“Кассандра”, “Ахілл”, “Элевзинский свято”). Всі балади будуються на якімсь легендарному переказі, неодмінно чудесному. Ці або дія надприродної сили, або жахливий випадок, або непередбачена подія. Чудесне при цьому – щось виняткове, вихідне за рамки звичного
Заслуга Жуковського полягає в тому, що він не піддався спокусі зобразити лише зовнішні атрибути баладного сюжету. Він не прибігає до декоративної традиції, а бере за основу збагнення думок, почуттів, переживань. У баладі “Людмила” і “Світлана” головні героїні попадають під дію непояснених сил. Людмила очікує повернення коханого. Він приходить до неї вночі, вигляд його сильно змінився. Він відвозить героїню на своєму коні по неозорому просторі неба. У підсумку коханий виявляється мерцем і несе слідом за собою живу душу Людмили
Сюжет балади “Світлана” нагадує попередній, він також наповнений мотивами жаху, очікування, загадковості. Але кінець цієї балади оптимістичний. Всі случившееся з героїнею виявляється лише страшним сном
Елегія “Море”(1822) передає філософську думку поета про єдність буття. Першого ж рядка елегії звернені до цієї вільної стихії. Море – символ устремління, діяльності, волі в романтичній традиції. Поет використає виразні епітети, щоб передати його чудову красу: “безмовне, “блакитне”, “збентеженої”.
Ліричний герой почуває неповторну загадку, привабливість моря. Він намагається відповістити на запитання, що рухає цією безбережною стихією. Виявляється, із земного життя море тягне до себе “світле небо”. У природі все взаємозалежно. Коли спокійно, “сладостно” небо, море “ллється светозарной лазур’ю”, пестить його “золоті Хмари “. Небесні світила відбиваються в морських безоднях. Інтонація елегії різко міняється, коли небо покривається імлою, хмарами. Море, подібно живій істоті, бореться за дороге йому небо, “б’ється”, “виє”, “подъемлет хвилі”.
Третя композиційна частина повертає опис спокійного моря. “Сладостний блиск небес” вертається. Але, на відміну від неба, море ніколи не буває абсолютно спокійним, безтурботним. Навіть у хвилини затишку воно приховує “смятенье”, “тремтить за небо”. Таким чином, вся Елегія побудована на антитезі й у той же час тісного взаємозв’язку двох романтичних стихій: моря й неба. Якщо море виражає вічний рух, незаспокоєність, то небо позначає невимірний простір, мінливість станів, безбережність і безтурботність. Небо капризно, море кориться йому. Обидві стихії одушевлені настроєм ліричного героя, у кожної з них свій настрій, свій неповторний характер
В. А. Жуковський відкрив російській літературі Мова справжніх почуттів, філософських міркувань. Його поезія звернена до вічного й, у той же час, до сиюминутним станів людської душі. Поезія В. А. Жуковського відкрила російському читачеві мир страстей, мир чудесний, загадкового, мир таємничих переказів, складність і психологічну глибину особистості
(1 votes, average: 5.00 out of 5)