Ліричний герой Лермонтова
Особливістю лірики Лермонтова, на мій погляд, є внутрішня єдність ліричного героя. Герой поступово міняється, “рухається”, але рух це значно вповільнено в порівнянні з розвитком ліричних героїв інших поетів XIX століття. До кінця Творчості в лірику Лермонтова всі частіше з’являється образ простої, звичайної, втомленої людини, зовсім не схожого на героя ранньої лірики. Однак між цими героями існує тісний зв’язок, обумовлена збереженням основних мотивів, тим лірики, які пронизують всю творчість поета й формують образ його героя. Лірика
Він наділений всіма відмітними рисами романтика – він борець, страждалець, заколотник, поет, коханець, навіть пророк… Однак особливо сильна в образі романтичного героя Лермонтова тема самітності: Самотній я – немає відради: Стіни голі навкруги, Тускло світить промінь лампади Вмираючим вогнем. Самітність здобуває самі різні риси: це й ув’язнення (як у наведеному уривку), і любовна самітність, що з’являється
“) з’являється ідея принципової самітності особистості, пов’язана з темою покоління в цілому. Тут ми зіштовхуємося з однієї з основних ідей Лермонтова – ідеєю руйнуючої душу рефлексії, хвороби, що вбиває, на думку Лермонтова, все його покоління в цілому й замикаюча особистість на собі самої, прирікаючи її на самітність. Ми висушили розум наукою марної, Танучи заздрісно від близьких і друзів Надії кращі й голос шляхетний Невір’ям осміяних страстей… Краще, що є в людині, – його почуття – “зникають при слові розуму”, рефлексія вбивча для почуттів і віри. Автор зараховує своє ліричне “я” до “заблудшему” покоління, тим самим порівнюючи ліричного героя з “плодом, до часу созрелым”.
Тема ранньої смерті – традиційна тема романтичної літератури, але Лермонтов вносить у неї щось своє: він пише не про ранню фізичну смерть, а про смерть самого романтичного почуття, смерті, викликаної насамперед невір’ям і відсутністю мети, відсутністю боротьби: До добра й зла ганебно байдужі, На початку поприща ми в’янемо без боротьби; Перед небезпекою ганебно легкодухі, И перед властию – знехтувані раби. Мотив боротьби – найважливіший мотив всієї світової романтичної літератури – одержав у Лермонтова різноманітний розвиток. Боротьба є сутністю романтичної натури, її основою: вітрило (в однойменному вірші) бореться з ворогуючою стихією, а коштує бурі змовкнути – вітрило сам починає шукати й “просити” бури, тому що він “не шукає щастя” і “не від счастия біжить”. Внутрішній розлад у людині, розлад, про яке ми говорили у зв’язку з темою руйнівної рефлексії, також не може не породжувати конфлікту й боротьби в
(2 votes, average: 3.50 out of 5)