ЛІНДГРЕН, Астрід
(1907 – 2002)
ЛІНДГРЕН, Астрід (Lindgren, Astrid – 14.02.1907, Віммербю – 28.01.2002, Стокгольм) – шведська письменниця.
Ліндгрен народилася в сім’ї землеробів “у старовинному червоному домі в глибині яблуневого саду”. Ще в школі їй пророкували майбутнє письменниці, називаючи “Седьмою Лагерлеф з Віммербю”; вона дала собі слово не писати, аби не бути на когось схожою. У 1941 р. захворіла її донька і, коли мати вичерпала ввесь запас історій, попросила, вигадавши зненацька дивне ім’я: “Розкажи мені про Пеппі Довгупанчоху”. Незвичне
Найвизначніші твори Ліндгрен – це казки-повісті: “Пеппі Довгапанчоха” (“Boken om Pippi Langs-trump”, 1945-1946), “Міо, мій Міо” (1954), “Малюк і Карлсон, який живе на даxy” (“Lillebror och Karlsson pa Taket”, 1955 – 1968), “Брати Левине Серце” (“Brodema Lejon-hjarta”, 1973), а також повісті для дітей та юнацтва: “Пригоди знаменитого слідчого Калле Блюмквіста” (“Masterdetektiven Blomqvist lever farligt”, 1946-1953), “Расмус-волоцюга” (“Rasmus pa Luffen”, 1956) і трилогія про Еміля з Леннеберга (“Emil in Lonneberga”, 1963-1970). Ліндгрен не висловлювала відкрито своєї програми, але прагла своєю творчістю сприяти демократизації суспільних відносин, хотіла бачити світ без війни, де не страждатимуть діти. Вона писала для дітей, і тому її ідеї набувають форми, доступної для дитячого розуміння. Так, у казці-повісті “Міо, мій Міо!” герой виступає проти злого рицаря Като, а брати Левине Серце борються проти тирана Тенгіля. У творах Ліндгрен, де використовується середньовічний реквізит, йдеться не лише про одвічну боротьбу добра і зла, як в усіх казках всіх часів. У рисах супротивників позитивних героїв письменниці та в описах країн, якими вони правлять, явно проступають риси фашизму, а самі персонажі схожі на сучасних шведів.
Специфіка казкової майстерності Ліндгрен полягає в тому, що вона створювала оповідання-казки, повісті-казки, де реальні сучасні хлопчики та дівчатка раптом набувають казкових властивостей, як бідна, занедбана дівчинка Пеппі, або живуть подвійним життям у звичайному місті Швеції XX ст. з телефоном, відвідуванням школи, як Малюк; з бідністю та злигоднями, як брати Левине Серце; із сирітством, як Міо; водночас у них є другий світ – казковий, фантастичний. Тут вони або могутні та героїчні самі (Міо, брати Левине Серце), або можуть мати наділених надприродними силами помічників і друзів, як Малюк, приятелем якого стає Карлсон. Казкові герої минулого літали на килимах-літаках, у летючих скринях тощо. Діти XX ст., знайомі з літальними апаратами нашого часу, вигадують двигунці, пропелери, кнопки керування. Сама фантастика Ліндгрен – це світ, створюваний уявою сучасної їй дитини. Витівки Карлсона, приміром, – це пустощі, яких багнеться звичайній дитині з розвиненою фантазією. Ліндгрен ніколи не моралізує. Вона змушує своїх маленьких читачів побачити погане на доступних їм прикладах. М’який гумор письменниці створює особливу добру атмосферу, де не залишається можливості для торжества злого первня.
Неминучість остаточної перемоги добра притаманна і повістям Ліндгрен для юнацтва, а їхні герої – такі ж фантазери, як і герої казок. Калле Блюмквіст уявляє себе знаменитим слідчим, грається зі своїми друзями у війну Червоної та Білої троянд. Расмус-волоцюга ідеалізує життя бездомних злидарів. Ліндгрен у повістях про реальні події теж виховує своїх читачів: війна Червоної та Білої троянд ведеться між друзями за правилами високо трактованого рицарства, вона сповнена невичерпної винахідливості підлітків, руйнує станові перешкоди; Расмус розуміє істинну сутність волоцюг. Однак Ліндгрен не відмовилася від тролів, ельфів, домовиків чи одухотворення сил природи, гір чи предметів, але це традиційно фантастичне поєднується в неї зі зміною реальності дитячою фантазією. У своїх казках Ліндгрен ішла за Г. К. Андерсеном, котрий умів розповідати дивовижні історії про найпрозаїчніші предмети, за С. Лагерлеф, котра поєднувала в одному творі підручник про природу Швеції, реальне життя маленького хлопчика Нільса та історію гусячої зграї. Однак вона не повторює своїх попередників. Ліндгрен, вводячи читача в коло фантазій та емоцій дитини, вчить дорослих поважати її внутрішній світ, бачити в ній особистість.
П’єси Ліндгрен “Пеппі Довгапанчоха”, “Малюк і Карлсон”, “Ковбаска, Буманта інші “йдуть на українській сцені (Чернігів, Харків, Київ та ін.). Окремі твори Ліндгрен переклала О. Сенюк.
Г. Храповицька
(2 votes, average: 3.00 out of 5)