Леся Українка. “Contra spem spero!”, “Лісова пісня”

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) – українська письменниця, яка пи-сала у найрізноманітніших жанрах: ліриці, поезії, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала у фольклористиці (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Збагатила українську літературу новими темами, сюжетами, образами, жанрами.

Життя Лесі Українки – великий подвиг в ім’я народу. Поетеса чітко усвідомлювала свою творчість, як служіння своєму знедоленому народові.
Творчість Лесі Українки

багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій у літературі XX ст. Її неоромантична (новоромантична) символістська поезія та драматургія означили на межі століть увагу до нових цінностей, нових філософських, буттєвих проблем (йдеться насамперед про зосередження на внутрішньому світі люди-ни, на індивідуальній психології).
Авторка поетичних збірок “На крилах пісень”, “Думи і мрії”, “Відгуки” та ін. Леся Українка ввела в українську літературу жанр драматичної поеми.
Особливості творчості:
-“Горда волелюбна і ще й тому народолюбна людина – ось ідеал Лесі Українки” (П. Кононенко);
-намагання поєднати “гармонію ідеалу з життєвою правдою”, що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного поетесою як новоромантизм;
– у творах поетеса оцінює сучасність як “час глухонімії” (існування без подвиж-ництва, героїки і боротьби, без тріумфальних вінків. Молоде покоління “вроджене в темниці”, звикле “носить кайдани ржаві та важкі”);
-мають місце мотиви співчуття, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача-просвітителя. Кидаючи заклик долі й богам, Леся Українка у своєму ро-мантичному бунтарстві звертається до образу Прометея, який стане наскрізним у її поезії;
– поетичні збірки упорядковані не за хронологічним принципом розташування творів, а за мотивами чи жанрами (об’єднані в цикли “Подорож до моря”, “Сім струн” та ін.);
– особисті почуття ліричної героїні зосереджуються навколо загальнолюдських про-блем виходу зі стану рабства на шляхи, що ведуть у кращий світ;
– жанрові обрії творчості: поезії, ліро-епічні, лірико-драматичні, драматичні поеми, легенди, поезія в прозі, драма-феєрія (“Лісова пісня”).та ін.

“Contra spem spero” (1890)
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні,
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть, і настане
Ще я для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну,
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,
Сніг застеле сувора імла,
Але дуже заб’ється серденько, –
Може, лютую смерть подола.

Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити буду! Геть думи сумні!

Поезія з першої збірки Лесі Українки “На крилах пісень”, яка вийшла у 1893 р.
Назва у перекладі з латинської мови означає “Без надії сподіваюсь”.
Поезія насичена пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв. Імпульсом до створення стало загострення хвороби Лесі Українки.
Наскрізний лейтмотив твору – рішучі змагання героїні з чорними реакційними силами.
Леся Українка ставить головне питання про місце особистості в суспільному житті. На початку поезії лунають слова:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Рішучі дії авторки (“буду сіять квітки на морозі”, “буду лить на них сльози гіркі”) вселяють оптимізм – Леся Українка вірить в перемогу над хворобою і над кривдою в суспільстві.
У кінці твору слова “ні” заміняються на “так”, “хочу” – на “буду”, показуючи не-зламність духу і оптимізм поетеси в боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Твір побудований на антитезах.
Антитеза (від грец. “протиставлення”) – особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок, людських характерів.

“Лісова пісня” (1911)

Жанр: драма-феєрія.
Драма-феєрія (від франц. fee – фея) – один із жанрових різновидів драми; якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти.

Історія написання

Цей шедевр світової драматургії був створений за 12 днів. У листі до матері Леся Українка зазначала, що “Лісова пісня” з’явилася в результаті спогаду про дитинство,
проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними”.
Головні персонажі: лісове царство – Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка; Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні; реальні волинські селяни – молодий хлопець Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина. Композиція, конфлікт
Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох сві-тів – природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за аналогією до людських. Композиція
Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.

Стислий переказ твору “Лісова пісня”

Дійові особи:
“Той, що греблі рве”
Потерчата
Русалка
Водяник
Русалка Польова
Мати Лукашева
Лукаш
Дядько Лев
Доля
Злидні
Перелесник
Пропасниця
Куць
Мавка
Лісовик
Килина
“Той, що в скалі сидить”
Хлопчик
Діти Килини
Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.
П’єса розпочинається з прологу – волинського лісового пейзажу: “Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом… Саме озеро – тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура – повна ніжної задумливої поліської краси”.

Перша дія

Із лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Ці люди з’явились до лісу, щоб збудувати тут хату. Але лісові істоти не хочуть, щоб серед лісу поселились люди.
Русалка. Я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих патрутнів, як прийдуть!
Лісовик же говорить Русалці, що “давно б уже не стало сього дуба”, якби не дядько Лев, він “заклявся на життя, що дуба повік не дасть рубати”.
У цей час починає все розвиватись, і ось із-за старої розщепленої верби з’являється Мавка. Вона прокинулася від зимового сну, почувши, що хтось грає на сопілці. Лісовик їй пояснив, що це грає людський хлопець, небіж дядька Лева, Лукаш на ймення.
Мавка хоче зустрітися з Лукашем, але Лісовик її застерігає: “Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно…” І ось з’являється Лукаш, хоче з берези наточити соку, але Мавка підбігає до нього, хапає за руку. Вона говорить, що береза її сестра і сік її – то кров. Лукаш дуже здивувався цим словам.
З першої ж зустрічі Лукаш і Мавка припали до вподоби один одному. Мавці дуже подобається, як грає Лукаш на сопілці, і вона просить його заграти. Мавку зачаровує Лукашева гра. Від цієї гри в лісі розцвітає пишніше дика рожа, стає білішим квіт калини, закувала зозуля, заспівав соловейко. Та Мавці чомусь раптом стало сумно до сліз, мабуть, тому, Що день скінчився, їй не хотілося розлучатися так швидко з Лукашем. Лукаш їй розповів, що його восени хочуть оженити. Після цих слів Мавка зажурилася.
Мавка (з тривогою). З ким?
Лукаш. Я не знаю. Дядько не казали, а може ще й не напитали дівки.
Мавка. Хіба ти сам собі не знайдеш пари? –
Лукаш. Я, може б, і знайшов, та…
Мавка. Що?
Лукаш. Нічого.
Мавка. Чи у людей паруються надовго?
Лукаш. Та вже ж навік!
Перейнявшися довірою до Лукаша, Мавка скаржиться йому на те, що вона зовсім самотня: “В нас так нема, як у людей, навіки!”
Лукаш. А ти б хотіла?
Раптом чути голос дядька Лева, який кличе Лукаша. Мавка запитує юнака, чи по-вернеться він.

Друга дія

Пізнє літо. Де-не-де вже є перші ознаки осінньої позолоти. До озера прийшли люди, осе-лилися, внесли в лісову сторону свої звичаї, гамір. Буденщина починає полонити й Лукаша.