ЛЕСЬМЯН, Болеслав Станіслав
(1877 – 1937)
ЛЕСЬМЯН, Болеслав Станіслав (Lesmian, Boleslaw Stanislaw – 22.01.1877, Варшава – 05.11.1937, там само) – польський письменник.
Лесьмян народився у Варшаві. Невдовзі його батько переїхав у Київ, де займав достатньо високу як на ті часи посаду завідувача пенсійної каси Управління Південно-Західної залізниці. Лесьмян рано втратив матір, і його виховувала мачуха. У сім’ї, крім нього, було ще двоє дітей – Казімеж та Олександр. Дитячі та молоді роки Лесьмяна пройшли в Україні, у Києві. Тут він закінчив у 1896 р. гімназію, а потім – юридичний
Того ж року Лесьмян знову заарештували і знову звільнили, цього разу через відсутність доказів. У 1901 р. Лесьмян склав випускні іспити і виїхав у Варшаву, де провів два наступні роки свого життя. У Варшаві він працював помічником юридичного радника при Управлінні Варшавсько-віденської залізниці й одночасно продовжував літературну діяльність, підтримуючи співробітництво з провідними модерністськими журналами. Врешті-решт, захоплення літературою переважило у житті Лесьмяна усе інше. Він залишив службу і переїхав у Францію, у Париж, де провів майже 4 роки напівзлиденного життя без постійного заробітку і будь-яких перспектив на майбутнє. У Франції Лесьмян одружився з професійною художницею Зофією Хилинською, і саме постійна турбота про матеріальне забезпечення сім’ї знову привела його у Варшаву.
Досить швидко Лесьмян став однією із провідних постатей серед варшавських літературних кіл. У цей час він пробував свої сили в публіцистиці та літературній критиці, у перекладацькій і театральній діяльності, писав естетико-філософські есе, підготував три томи фантастичних повістей і значну кількість ліричних творів.
Дебютував Лесьмян дуже рано, ще під час навчання у гімназії. Його перший друкований вірш – “Секстини” – з’явився у журналі “Вендровець” (“Блукач”)у 1895 р.
Юнацькі вірші Лесьмяна в більшості випадків споглядальні за настроєм та елегійні за своєю тональністю. Вони традиційні для молодопольської медитативної лірики і не менш виразно зорієнтовані на художні здобутки російського та французького поетичного символізму. Провідне місце в ранній ліриці Лесьмяна займають мотиви ранньої розчарованості життям, наївно-романтичне протиставлення поета і суспільства, звернення до світу природних образів. Перша поетична збірка Лесьмяна “Сад на роздоріжжі” (“Sad rozstajny”), яка вийшла друком у 1912 p., є виразно учнівською. Тут переплітаються різні художні стилі, серед яких провідне місце займають символізм та імпресіонізм. Емоційний пафос збірки передає традиційне для символічно-модерністської поезії того часу відчуття загальної непевності і стривоженості, яке проявляється у тривожних передчуттях і сподіваннях. Вірші збірки пронизані смутком, гіркотою самотності, прагненням сильних почуттів, мріями про щось далеке, тужливими поривами до нового життя. Наскрізним мотивом збірки є мотив життя як сну.
Обставини тогочасного життя Лесьмяна склалися так, що у пошуках постійного заробітку він у 1914 р. був змушений залишити Варшаву з її інтенсивним культурним життям і перебратися у тихий Лодзь, де короткий час виконував обов’язки літературного керівника “Польського театру”. Але ця спроба знайти себе у царині театру не мала успіху. З серпня 1918 до травня 1922 рр. Л. мешкав у глухому провінційному містечку Грубешові, працюючи там нотаріусом. У цей період вийшла друком його наступна поетична збірка “Лука” (“tajca”, 1920), яка стала якісно новим етапом у творчому розвитку письменника, її задум виник у Лесьмяна ще під час праці над попередньою збіркою. Сам Л. характеризував його так: “Хочу увійти у світ – у природу – у квіти – в озера – в сонце – в зірки, увійти так непереборно, щоби мати право виголосити ці слова без ідейного обгрунтування, без ідейного епіграфа, що двозначно тяжіє над цими словами”.
Основною темою збірки є тема природи. Для Лесьмяна природа – це ідеал піднесеного, мудрого і необхідного. Вона велика та безмежна, добра та нещадна, невичерпно мінлива та безкінечно загадкова. Вона – першопричина всіх першопричин і основа всіх земних цінностей. Людина, на думку Лесьмяна, знаходить у природі власне “я”. Взаємовідносини з природою, вважав поет, – це основне в житті людини, оскільки ці взаємовідносини найдавніші, вічні і з них усе починається.
Видатним досягненням Лесьмяна стала й інтимна лірика:
Сталось, як жадалось, сталось, як стемніло, Зблизилось до мене пожадане тіло, Зблизилося потай, без жалю підкралось 1 твоїм найменням, мила моя, звалось…
Глянуло в майбутнє, в дзеркало смиренне
І лягло на постіль зимну біля мене,
Щоб його кохати міг я і летіти,
Знудити, зужити і не пожаліти!
До грудей горнулось, пахнуло офірно.
Думало безвстидно, слухалось надмірно…
В радощах – в темнотах – на межі ридання
Мліло від надситу недопомирання.
І нічого в цьому не було, крім чару,
Крім гріха й тремтіння, поквапу й пожару,
Що його здіймає кров розшаленіла,
Що без нього тілу не збагнути тіла.
( “Сталось, як стемніло” , пер. Д. Павличка)
З 1922 до 1935 pp. Лесьмян з родиною проживав у містечку Замостя, де утримував власну нотаріальну контору, на прибутки від якої він жив. Його збірку “Лука” за життя поета мало хто оцінив, і, крім того, провінційне існування відсунуло поета майже на периферію літературного життя. Лише епізодично він публікував свої твори у періодиці. Рецензії на його публікації у цей час були переважно критичними, при цьому Лесьмяна ще й безпідставно звинуватили у симпатіях до “лівих”. Ситуація почала дещо покращуватися починаючи з 1933 p., коли Лесьмяна було обрано в Академію літератури. Таке офіційне визнання літературних здобутків Лесьмяна давало йому можливість публікувати твори у центральних літературних виданнях. Останні роки життя, починаючи з 1935 p., Лесьмян прожив у Варшаві. Помер він від серцевого нападу після суперечки з одним із членів профашистської організації 5 листопада 1937 р. В останні роки життя Лесьмян написав ще дві поетичні збірки “Холодне питво” і “Лісове дійство”.
Збірка “Холодне питво” (“Napqj cienisty”) з’явилася у 1936 р. після 16-літньої перерви. Наступна збірка “Лісове дійство” (“Dziejba lesna”) так і не була завершена і вийшла друком у 1938 p., після смерті поета. Обидві збірки схожі за своїми провідними мотивами. На відміну від попередніх збірок, Лесьмян віддає тут перевагу не природі, а людині, від пізнання таємниць природи перейшовши до роздумів над долею людини і людства у цілому.
Українською мовою окремі вірші Лесьмяна переклали Д. Павличко, В. Коптілов і І. Качуровський.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)