Куди запрошує читачів В. Підпалим? (За поезіею “Запросини”)
Вивчаючи світову та українську літературу, я поступово навчаюся бачити у творах прихований зміст. Тепер кожен вірш, кожний роман чи оповідання для мене – не просто якийсь сюжет, ніби звичайна історія з життя, але ціле джерело підтекстів, натяків повчального та філософського змісту. Тепер я зрозумів, що серед визнаних шедеврів нашої літератури чи літератури інших народів нема “дво – мірних”, “пласких” творів, які тільки й обмежуються своєю поверхнею: всі вони містять глибину, не меншу від морської глибини.
Та навіть із цим
Вірш Володимира Підпалого називається “Запросини”. Нібито нескладна назва, але навіть після прочитання самого тексту головне питання: “Куди запрошує нас автор?” все одно не зникає. Це питання, мені здається, варте роздумів. Звісно, текст містить відповідь, але чи сприйматимемо ми її буквально, чи шукатимемо символічного змісту?
З перших рядків увага читача прикута до тексту: “…таємницею володіємо я та ніч”, – пише автор. Яка така таємниця? Читачеві одразу ж хочеться, щоб його долучили до цієї загадкової таємниці, і його сподівання не марні. В. Підпалий пише про золотий човен і золоті весла, про те, що ліричний герой має золоті ключі, також чарівні… Усе це символи, глибокі символи, які сягають майже архетипних уявлень! Автор запрошує читача у чарівний світ символічного. На мою думку, це запросини у світ духовного багатства. Шлях туди непростий, але ж, маючи впевненість і бажання дістатися своєї мети, кожен може увійти в це царство. Ось куди запрошує нас автор! У світ духовного. Але ж не тільки. Мабуть, не менше автор запрошує нас прямувати своїм власним шляхом (обрати його, як відомо, чи не найскладніше та чи не найважливіше завдання усього людського життя), і ліричний герой щиро вірить у сили читача, отже, оптимізм і віра в обраний шлях – одне з домінуючих почуттів у цьому творі.
Особливо мені імпонує фраза, сказана автором вже наприкінці твору:
Навіть
Якщо не дійдемо – ходімо!
Таке ставлення здається мені правильним. Тобто людина не повинна зрікатися обраного шляху через невпевненість у своїх силах. Навіть якщо не випаде досягти запланованого, не треба кидати своєї мети, відмовлятися від мрії. Дорога не може бути простою, якшо це правильна дорога. Навіть Христос говорив про “широкий шлях” та “вузький шлях”. Широкий шлях – шлях простий, але він не приведе до справжнього єднання з Богом, і тільки шлях вузький, складний та сповнений випробувань може привести людину до духовності, до вершин самовдосконалення, отже, до мети усього людського життя.
Мені подобаються поезії сучасних авторів та авторів XX століття. Хтось вважає їх складними, незрозумілими, надто епатажними – різні є твори, різне до них і ставлення. Але, як на мене, хист необхідний не тільки письменникові, а й читачеві. Письменникові, щоб створити символічний простір, власний художній світ, досконалий за формою та змістом витвір мистецтва слова. Але й читачеві хист потрібен не менший щоб сприйняти, інтерпретувати, зрозуміти та винести для себе з прочитаного повчальний зміст, дістати й естетичне задоволення від літератури. Мені здається, що я зрозумів поезію Володимира Підпалого “Запросини”, попри насиченість її символами та прихованим змістом. Цей твір сповнив мене оптимізмом та вірою у правильність обраного шляху. Тож навіть якщо не судилося дійти до вершин самовдосконалення на шляху духовного розвитку, “навіть якщо не дійдемо”, ходімо!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)