Крах “недокінченої” ідеї (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ
ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ
Крах “недокінченої” ідеї (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)
Головний герой роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” – Родіон Раскольников – незвичайний злочинець. Свій злочин – убивство лихварки Олени Іванівни, він чинить під впливом створеної і вистражданої ним системи ідей, розглядаючи цей злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити не тільки в його власних очах, але й в очах інших людей вірність
Хто ж він і чим так цікавий для читача?
Особисто для мене найбільший інтерес має теорія Родіона Раскольникова про два типи людей: нижчих, або “матеріал”, і вищих (назвемо їх “наполеонами”) і її невідповідність особистості автора теорії.
Розмірковуючи про причину існуючої нерівності і несправедливості, Раскольников доходить висновку, що завжди існувала різниця між двома категоріями людей. У той час, як більшість людей завжди
Раскольников убиває стару лихварку, яка, подібно п’явці, немилосердно ссала останнє з бідних людей. Вбиває заради грошей, щоб потім зробити добро сотням людей, повернути їх до нормального життя. Він робить це ще і тому, що сам злочин – свого роду тест на вищий ранг: “Чи твар я тремтяча чи право маю? Воша я чи людина?”
Раскольников ставить себе в один ряд із Магометом, Наполеоном, а значить, дозволяє собі безкарно проливати кров. Убивство лихварки повинно показати, хто він: якщо залишиться спокійний, не впаде в хворобливий стан, значить – “вища істота”, у противному разі – “матеріал”, такий же, як усі.
Помилкова вся теорія Раскольникова (убивство взагалі нічим виправдати не можна), і особливо помилкова вона стосовно самого героя роману. Вона начебто і логічна: дійсно, є люди, Наполеон наприклад, які легко йдуть на пряме або посереднє убивство людей і не відчувають потім докорів сумління.
Але Родіон Раскольников, бажаючи дати людям щось корисне, міг би при неупередженому аналізі зауважити, що всі зміни, внесені в життя людства окремими особистостями через кровопролиття, ніколи не були позитивними. Та й діяли ці вершителі історії з егоїзму, прагнення до влади. У них була одна загальна риса – жорстокість, неповага до чужого життя – до того, що вони ніяк не вправі відібрати.
Любов, співчуття, милосердя, на думку Раскольникова, властиві тільки “матеріалу”. “Наполеони” вищі за все це, вони самі собі мораль, їхня ідея підносить їх.
І якщо поділяти людей на дві категорії, то краще вже “матеріал” вважати вищим класом, а “наполеонів”-елементом, який деградував, втратив людські якості.
От і утворився в Раскольникова розкол: логіка говорить, яким він повинен бути – безжалісним “наполеоном”, а нормальна людська суть протестує: вона жаліє зганьблену дівчинку, жаліє матір, сестру, співчуває Соні, Катерині Іванівні, Мармеладову. Раскольников здатний любити.
Логіка зближує його з Лужиним і Свидригайловим, а людська сутність протестує: підлість вона називає підлістю, зло – злом, незважаючи на ідею про те, що той, хто називає підлотника “підлотником”, – теж підлотник.
Так, Раскольников занадто був людиною, щоб стати Наполеоном.
Він сам себе обдурив своєю ж теорією і сам себе покарав за її перевірку: намагаючись підняти себе у своїх очах над людьми, він спорудив психологічну стіну між собою і ними, і ця самотність більше усього руйнувала його.
Раскольникову повезло: він знайшов чисту душу – Соню. Він, який вирішив жертвувати іншими, знайшов людину, що пожертвувала собою заради інших. Наступна самопожертва Соні – заради Раскольникова: вона йде за ним у Сибір, вона готова на все, щоб відродити духовно того, кого кохає. І їй це вдасться, у нього виникає думка: “Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…”. А це значить, що Раскольников неодмінно зміниться, переродиться, стане новою людиною. І в цьому його і Соніне щастя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)