Краса людської душі. Твір по літературі за романом О. Гончара “Собор”
Олесь Гончар – це письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова. Його улюблені герої – трудівники’ і воїни, мислителі й творці, люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і активного діяння. Саме такими і є герої роману “Собор”. їх кількість невелика, але через них ми поринаємо у ті часи, уявляємо собі Зачі-плянку і собор. На мій погляд, свої роздуми автор передає Миколі Баглаю – студентові-металургу, в якого дуже сильно розвинуте почуття краси й правди. Дуже дивно, що така прекрасна душа
“Мовчить собор. Щоразу перед ним Баглай почуває якийсь дивний смуток і щось навіть тривожне. Собор ніби має в собі щось від стихії”. Баглая бентежить “німотна музика отих піднятих у небо бань-куполів”. Микола відчуває її в реальності як одну з нерозгаданих таємниць світу. Собор для нього – жива істота, з якою можна порадитись у тяжку хвилину, бо в соборі знаходяться душі наших предків, які бачили багато на своєму віку, і тому можуть заспокоїти душу Миколи своєю музикою та дати пораду. Але, з іншого боку, Микола – лютий ворог диких і цинічних споживачів життя типу Таратут, Обручів та інших. І саме тут виявляється його сміливість, бо він, ризикуючи своїм життям, зупинив п’яну оргію в соборі, яку влаштували Таратута та його друзі. Крім цього, мене дуже вражає Миколине вміння кохати. Не кожна людина здатна на справжнє кохання. Другий персонаж, який також заслуговує уваги, – Єлька. її доля була зовсім нелегкою. Вона народилася напівсиротою, без батька, а коли й матір у глинищі придавило, стала круглою сиротою, мов та билина при дорозі. В її житті було багато труднощів, але свою прекрасну душу вона не загубила. Коли Єльку скривдив бригадир, по селу пішли плітки, її поливали брудом, але вона все одно залишилась чистою та непорочною. Дівчина мріяла про “всемогутнє почуття” любові, прагнула жити й кохати, милуватися білим світом. Але їй, молодій і вродливій, часто доводилось розчаровуватися в людях. На мій погляд, Єлька мала велику силу волі, бо інакше не змогла б винести всіх іспитів долі. Крім цього, у романі вона постає розумною дівчиною, здатною критично мислити. Єлька прочитала багато книжок, і за її здатністю сприймати прочитане ми бачимо, що це також сентиментальна людина:
“Вона перечитала всіх поетів у бібліотеці, захлинаючись, читала листи пушкінської ніжності і потім ночами не могла заснути від хвилювання, від різних своїх фантазій…” Коли Єлька опинилася в Зачіплянці, собор також запав в її душу. Вона, як і Микола, бачила в ньому живу істоту, схилялася перед величчю і красою пам’яті козацтва. Дошкульні удари долі продовжують сипатися один за одним на бідну дівчину. Настав вечір заручин. Поруч за столом – нелюбима людина. Але Микола, як у казці, визволяє Єльку. їх душі подібні одна до одної, саме тому вони досягають такої гармонії в своїх відносинах. Найсвітліші почуття молодят влучно висловив учитель Хома Романович, наполегливо радячи:
“Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душі” Взагалі Єлька і Микола приваблюють мене щирістю й скромністю, світлими думками своїх молодих сердець, ясними думками і чистими ідеалами.
Олесь Гончар у своєму романі створив цілу галерею образів трудящих, правдивих і справедливих людей. Дбати про людину, про умови її життя й праці, радитися в усьому з народом – ось чого хочуть Баглаї, Ромця, Ізот Лобода, а з ними і всі зачіплянці. Коли поповзли чутки, що собор будуть руйнувати, на його захист стало все селище. Бо всі зрозуміли, що йдеться не просто про облуплену, занедбану споруду, а йдеться про їхню честь і сумління. І коли Хома Романович говорить, закликає берегти собори душ наших, то його вустами говорить уся трудова Зачі-плянка, говорить кожен, хто не був і не стане безбатченком, бездуховним юшкоїдом і руйнівником духовних скарбів. Заповіти і діяння предків нагадують нам про наш великий священний обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім. Ми, “козацькі діти”, як святиню маємо берегти пам’ять, дорогоцінні набутки минулих віків, оберігати їх і примножувати, а також дбати про наш внесок до скарбниці мистецької історії народу. Я вважаю, що саме в цьому автор висловив свою ідею духовного багатства людини, її краси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)