Образи Ельки та Миколи Баглая (за романом Гончара “Собор”)

Шлях Олеся Гончара в літературі – це шлях безперервних пошуків і творчих замахів. Саме таким успіхом є його славнозвісний “багатостраждальний” роман і обор”, який з’явився 1968 року. Автор присвятив цей роман збереженню духовної спадщини і культури, історичних святинь і рідної мови. Він мріє про духовність особистості й суспільства, виступає проти обмеженості чиновників-можловладців. Розкрити авторський задум допомагають герої твору. Кількість героїв твору дало автору вдячну нагоду для яскравішого і опуклішого змалювання кожного

персонажа. Єлька – один із найпривабливіших людських характерів, змальованих у романі. Її доля схожа на долі багатьох сільських дівчат, які, їдуть з рідного села світ за очі в пошуках щастя. Єльчина доля ускладняється тим, що виростала вона при фермі напівсиротою без батька, а коли й матір у глинищі придавило, залишилася круглою сиротою, мов та билинка при дорозі. Образ простої сільської дівчини письменник змалював щиро, з великою любов’ю. Ми вдивляємося в Єльчині задумливі зеленаві очі, беремо близько до серця поневіряння безпаспортної дівчини, співчуваємо в горі, якого завдають їй і кривдники й лицеміри,

такі, як отой несправедливий бригадир.

Єлька в романі постає дівчиною розумною, здатною критично мислити. Досить згадати, як вона картала приїжджого лектора і його недолугу, примітивну лекцію про Кохання. Дівчина мріяла про “всемогутнє почуття” любові, прагнула кохати, милуватися білим світом. Їй, молодій і вродливій, часто доводилось розчаровуватись в людях, як у тому дженджуристому хлопцеві, який з армії написав їм листа: “Січас служить какось непривично, трудно звикать, що тобою командують, та все привикнецця, пайка хватає, наїдаюся полностью”. Вона йому й словом не відповіла. Чи зрозумів “красень” причину Єльчиної мовчанки? Чи збагнув про нікчемність, свій глум над мовою, а відтак і своєю свідомістю, культурою?

Дошкульні удари долі один за одним сиплються на дівчину. Аж ось настав

Час заручин. Поруч за столом сидів її “суджений”, насправді вимушено суджений, Володимир Ізотович Лобода – винуватець. І сталося тут, як у казці, – визволив з того полону її Микола Баглай. Маревна була потім ніч під чистими зоряним небом, – “ніч знайомства, довіра, злиття душ, маревна ніч закоханості”.

І ще один досить яскравий і переконливий образ роману – Микола Баглай, і яким ми зустрічаємося вже на початку другого абзацу роману. Тут йдеться про Миколу-студента, який глибоко переконаний, що на Зачіплянні живуть праведні, правильні люди. Він закоханий у своє заводське селище, у його працьовитих жителів, але собор – його найсвітліша, найпевніша любов. Микола відчуває її наявність, як одну з нерозгаданих таємниць світу, для нього краса Землі, краса людських рук сприймається як єдине ціле. Поетичний світ Миколи-студента охоплює і красу собору, і чарівну довколишню природу, і могутні металургійні заводи, які викликають у нього подив, захоплення. Щоправда, Багла ніяк не може заспокоїтися, що в заводах нема очищувальної системи, і він поставив собі за мету сконструювати її – повітря має бути чистим. Це його захоплення конструкторське – така своєрідна поезія, – краса його помислів та інтелектуальних зусиль.

Микола Баглай постає перед читачем як “чистий думками і непорочними діями юнак”. Він захоплюється всім прекрасним, що існує довкола, – в природних, в людських мріях, радощах і печалях, в розлуках і скорботах. Він зачарований мистецькою довершеністю собору, гармонійною злагодженістю Скарбного.

Баглай не поступається своїми поглядами байдужому, скептично настроєному технократу Геннадієві – студентові факультету холодної обробки металів Микола не хоче вірити його словам про те, що “святості зникають із життя і їх місце все більше вдирається цинізм”, хоч достеменно знає, як убога антихудожність шалено виступає проти всього людяного, прекрасного в житті, проти всього українського. Ось чому невгамовний студент уперто шукає спадщину віків, щоб пізнати корені невмирущої сили рідного народу. Баглай – лютий ворог диких і цинічних споживачів життя типу Таратут, Обручів та Ер. Це вони влаштували в соборі п’яну оргію. І зупинив її своїм блискавичним втручанням Микола, мало не поплатившись за це своїм життям.

Образ Єльки і її коханого Миколи Баглая – безперечний творчий успіх письменника. Єлька і Микола приваблюють нас щирістю й скромністю, світлими поривами своїх молодих сердець, ясними думками і чистими ідеалами. Найсвітліші почуття молодят влучно висловив учитель Хома Романович, настійно радячи: “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..” І хоч сказано було це “стишеним, утаємниченим голосом”, але слова глибоко запали в душу закоханих…

Та до справжнього, справді соборного кохання героям належало ще пройти крізь терни розлуки, розпачу, тривог. Образи Миколи Баглая і Єльки особливо близькі й дорогі авторові. Він, якщо можна так сказати, покладає особливі надії на покоління, яке входить у життя, на його чесність і чистоту, на його вірність батьківським заповітам і поклику рідної історії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи Ельки та Миколи Баглая (за романом Гончара “Собор”)

Categories: Нові твори

Links