Як дивно усвідомлювати, що кожна епоха не була величною сама по собі. Цю велич створювали люди. І саме їх внесок в історію і складав епоху. А людям, малим чи великим, властиво в чомусь помилятися, в чомусь переконуватися. Тільки так з’являються нетрадиційні рішення, тільки так вершаться великі справи. Мабуть, по-іншому не буває. Адже світ гармонії одночасно є і світом протиріч. І цей світ накладає свій відбиток на людину, проте кожне століття має своїх геніїв, іноді їх імена залишаються в забутті, а іноді зоряно сяють на небосхилі ще багатьом
і багатьом поколінням. Таким є ім’я Франческо Петрарки, який вважається першим письменником епохи Відродження. Підгрунтям цієї визначної епохи стала творчість Данте. А оскільки Петрарка висвітлював загальні історичні протиріччя, що характеризували середньовічну Італію в цілому, то саме це і визначило його провідну роль у формуванні нової, національної культури італійського Відродження. Я думаю, що роль Петрарки визначається ще й тим, що він став першим великим ученим-гуманістом, і саме тому утвердився як перший великий лірик італійського Відродження. Його постать уособлювала реальне втілення нового
письменника і новий тип взаємовідносин людини і суспільства. Що допомогло Петрарці повністю присвятити себе світській культурі європейського гуманізму? Парадоксально, але саме прийняття духовного сану. Адже цей факт дозволив йому входити в різні суспільні кола й бачити життя різних верств. Невдовзі до нього прийшла слава кращого лірика сучасності. Духовний сан не завадив Франческо Петрарці покохати жінку, яку у квітні тисяча триста двадцять сьомого року він зустрів у церкві святої Клари. Хто вона? Про це, напевно, ми ніколи не дізнаємося. Але вона існувала, і Петрарка дійсно кохав її. Навіть після смерті Лаури це кохання не покинуло поета: Лет трижды семь повинен был гореть я, Амуров раб, ликуя на костре. Она ушла,- я дух вознес горе. Продлится ль плач за грань десятилетья? Що допомогло Петрарці створювати свої шедеври, сповнені щирості і простоти? Можливо, вплив античної літератури, яка прославляла всі позитивні людські якості. А може, такою була його вдача – шанувати дружбу, зберігати вірність коханню. І що найважливіше, він ніколи не втрачав друзів. А це вже більше ніж вдача, це – божий дар. У багатьох сім’ях він був не просто капеланом, він був другом. Про це свідчить листування поета. Але в той же час Петрарка шанував і години самотності. Самотність була його природнім станом, можливістю відчути внутрішню свободу. А свобода була для нього ще й можливістю вільно ставитися до навклишнього світу. От мысли к мысли, от горы к другой нехоженными я иду путями: душа когда-то отдохнуть должна над тихою пустынною рекой или в долине меж двумя горами… Отже, краса і щирість людських почуттів – це не просто провідна думка лірики Петрарки. Це світосприйняття вільної людини. Навіть у першому своєму вірші Франческо Петрарка на перший план ставить щирість людських почуттів. Цей твір був посмертною посвятою його матері, де автор поклявся їй у вічній пам’яті і вічній любові. Але найбільш повно розкриваються людські почуття у творах “Книги пісень”. Це своєрідна поетична сповідь зрілої людини. Тема “Книги пісень” – юнацьке кохання, високе, чисте, але боязке й нерозділене. Автор сподівається на розуміння читача, сподівається викликати співчуття. Автор і герой у “Книзі пісень” об’єднані злиттям ліричного “я”, хоча між ними існує певна відстань. Для сприйняття “Книги пісень” ця відстань необхідна, адже Петрарка згадує колишнє кохання. “Книга пісень” – це книга спогадів, датованих самим автором, тому твори і пройняті легким смутком: “Меня Любовь томила двадцать лет, но я был бодр в огне и весел в боли; когда ж ушла мадонна из юдоли – десятый год душе покоя нет”. Але ні Лаура, ні кохання Петрарки не знають розвитку. Час рухається повз них, і кохання не має історії. Образ Лаури є новаторським у літературі того часу, адже автор зобразив живу реальну жінку. І основним у висвітленні її образу не стали побутові деталі, бо Лаура розкривається через внутрішній світ поета, через сприйняття ним навколишньої дійсності. Родник журчит, звенит листвою ветка, Я слышу голос госпожи моей, И ей лесная подражает птица. Краса і щирість людських почуттів у ліриці Петрарки досягається ще й близкістю до народних середньовічних пісень. Використовуючи їх мову, порівняння, метафори, Петрарка відтворив образ нових взаємовідносин людини і навколишнього, земного світу, людини і природи. Благословен день, месяц, лето, час И миг, когда мой взор те очи встретил! Благословен тот край и дол тот светел, Где пленником я стал прекрасных глаз. Зображуючи свою тугу, Петрарка часто переносив її на природу, і тоді його внутрішній світ, як і світ Лаури, ставав частиною природи й набував надзвичайної пластики. Уж хмурый воздух с въедливым туманом, Клубящийся под набежавшим ветром, Вот-вот готов заморосить дождем, Уже кругом кристаллом стали реки, И вместо злаков, покрывавших долы, Куда ни глянь – лишь изморозь да лед. У творах Петрарки повністю відсутній середньовічний аскетизм, а внутрішній конфлікт почуттів не переростає в конфлікт із дійсністю, бо поет оцінює і життя, і власні відчуття з точки зору земної людини. “Книга пісень” – перша в історії європейської поезії збірка, де обумовлено внутрішню єдність ліричних творів. Кожний сонет можна розглядати і як окремий твір, і як частину однієї великої цілісності, сповненої нового розуміння кохання, природи і суспільства, характерного для нової людини Відродження.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)