Козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка
Новим явищем в історичній літературі на грані XVII і XVIII ст стали так звані козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка – історіографічні композиції, складені з характеристик видатних діячів, описів важливих подій та епізодів, тлумачень певних періодів політичного життя. Усе це викладалося в формі порічних статей, хронікальних оглядів, більш чи менш докладних розповідей За джерела для них правили особисті спогади, щоденникові записи, свідчення очевидців, літературні Твори, писання інших історіографів. Козацькі літописи
Із козацьких літописів до XVII ст. належить “Літопис Самовидця”, який розповідає про події 1648 1702 рр. У формі окремих нарисів автор освітлює причини і найважливіші події “війни Хмельницького”, воззєднання України з Росією, епізоди сутичок між козацькою верхівкою і “голотою”, міжусобні чвари старшинських партій.
Самовидець створює виразні характеристики діячів свого часу. Особливе
У царині віршової поезії ” протягом XVII ст. продовжує розвиватися поезія духовна, релігійно-філософеї. ка, церковно-історична, празнична, панегірична. Це – гімни на честь тройці, Христа, богородиці, апостопів, святих; вірші про релігійні свята; молитовна і покаянна лірика; полемщні вірші, спрямовані проти чужовірців, єретиків, відступників; роздуми на релігійно-філософські Теми, часто пройняті мотивами соціальної критики. Особливо виразні щодо цього були популярні теми несталості і швидкоплинності земного життя, мирських зваб, неминучості і нежданості смерті, рівності всіх перед смертю; елегійні роздуми про добро і зло, про сутність людського щастя тощо. З поетів, котрі зоставили своїми релігійно-філософськими віршами слід в історії літератури, часто не тільки української, а й білоруської та російської, треба виділити укладачів Загоровського і Києво-Михайлівсь-кого збірників, Даміана Наливайка, Памва Беринду, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазаря Барановича, Димитрія Туптала, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Івана Величковського.
Культивуються жанри етикетної, переважно панегіричної поезії,- вірші, що виголошувалися на різних урочистостях, писані до тих або інших дат і подій, на честь поважаних людей. Це різного роду віршовані орації – уславлення чи привітання; панегірики, що виголошуються з приводу урочистих зустрічей видатних діячів або даруються покровителям у подяку за підтримку чи в супровід проханню про підтримку. Особливе місце серед них займають погребові й поминальні плачі (“лямєнти”, “трени”).
Від першої половини XVII ст. збереглось кілька помітних “иямен-тів”, між якими виділяються “Вірші на жалосний погреб… Петра Конашсви-ча-Сагайдачного” (К-, 1622), написані Касіяном Саковичем. Видатними памятками панегіричної поезії є декламації, присвячені Петру Могилі, насамперед складена києво-печерськими друкарями “Імнологія” (К-, 1630) та “Євхаристиріон” (К., 1632) Софронія Почаського. Серед поетів-панегіри-стів XVII – початку XVIII ст. слід згадати Якова Седовського, Григорія Бутовича, Лазаря Барановича, Івана Величковського, Стефана Яворського.
Адресовані царям., гетьманам, магнатам, церковним ієрархам, панегіричні вірші нерідко мали офіційне феодально-церковне спрямування і бували приправлені лестощами, частково зумовленими залежністю авторів од адресатів, а частково – етикетом. Водночас панегірична поезія давала простір для висловлювання прогресивних суспільно-політичних ідеалів і навіть конкретних вимог від імені тих чи інших кіл до людей, наділених владою і багатством. Характерні вірші Івана Величковського на честь Лазаря Барановича (бл. 1683 р.) та Івана Самойловича (1687). Своєрідним різновидом громадянської політичної поезії були “антипанегірики” – пасквілі, у яких відображалися станові і групові суперечності. Показовий щодо цього віршований пасквіль невідомого поета на гетьмана Івана Самойловича та його синів.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)