Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які зробили великий внесок у розвиток української культури, науки. Найпомітніше місце у творчому доробку Куліша посідає історичний роман “Чорна Рада. Хроніка 1663 року”. Як історик та науковець, П. Куліш вивчав документи того періоду історії України і намагався дотримуватися історичної правди. Але під час написання роману він керувався емоціями, відходячи від позицій академічної науки, відбивав народне бачення історії. У творі описано події, що відбувалися після Переяславської угоди 1654 року,-
боротьбу за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького. У цьому романі автор змальовує козацьких старшин, які є втіленням державної мудрості, патріотизму, історичної справедливості. Через образи полковника Шрама, наказного гетьмана Сомка та їхніх прибічників й однодумців письменник висловлює свої погляди на історичне минуле України, на стосунки між старшиною і козацькою масою, міщанами та селянством. Весь твір наповнений національним колоритом, а його основні образи співзвучні з персонажами народної творчості. У них виразно чути відгомін історичних пісень, дум, легенд і переказів про українську
історію, козацтво, його звичаї та бойові пригоди. У романі діють історичні особи (Іван Брюховецький, Яким Сомко), проте більше місця відведено персонажам, створеним уявою автора (Кирило Тур, Пугач, Василь-Невольник). Сюжет “Чорної ради” динамічний та напружений. Його центр – це боротьба між Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким за гетьманську булаву. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він – продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: “Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!” Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: “Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!” Благородно поводиться він в останню годину життя, відмовляється врятуватися ціною смерті Кирила Тура, який прийшов визволити його з в’язниці. Вірним сподвижником Сомка зображено полковника Шрама, палкого поборника об’єднання України. Шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до увагу незвичайна зовнішність цього полковника-священика. Він мужній у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?” Гідний батька його син Петро – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші воєнні успіхи, здобуває вороже знамено. Лицарем постає він перед читачем у взаєминах з дівчиною Лесею, яку щиро кохає. Петро Шрам і Кирило Тур – юне козацтво, оповите романтикою і гідне подиву. Молоді козаки добре знають звичаї Запорізької Січі і продовжують її традиції, втілюють у собі кращі риси запорізького козацтва – волелюбність, завзяття, героїзм. Кирило – найколоритніший, найяскравіший персонаж роману. Курінний отаман запорожців, мужній, але химерної вдачі воїн, Кирило нагадує героїв народних пісень. Життя його сповнене пригод, те, що він робить, до снаги лише велету. Головне для Кирила, сина запорожця, – козацька честь: “Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного”. Мета його життя – здобути славу, яка переживе його. Важливо, щоб лицар стояв за праве діло і бив ворога. Інший представник запорізького козацтва у романі – “січовий дід” Пугач. Цей образ ілюструє кращі традиції Запорізької Січі. Пугач всюди та за будь-яких умов відстоює правду, не зважаючи на того, хто йому протистоїть. Так, на “чорній раді” він підтримував Брюховецького, та коли побачив, що новий гетьман почав виявляти зневагу до демократичних традицій запорізького козацтва, рішуче пориває з ним. Високі уявлення про честь, славу та вірність автор втілює в образах козаків, яким він симпатизує. Рушійною силою їхніх вчинків є любов до України, що переживала важкий період розбрату та чужинських нападів. Пантелеймон Куліш змалював цілу галерею вірних синів України, козаків-лицарів, для яких священними були поняття доблесті, честі, бойового побратимства. Лицарі козацтва борються за соборність України, готові віддати своє життя заради Батьківщини. Такі літературні зразки виховують громадянську мужність у молодого покоління незалежної України.
