КОХАНОВСЬКИЙ, Ян
(1530 – 1584)
КОХАНОВСЬКИЙ, Ян (Kochanowski, Jan – 24.06.1530, Сицин – 22.08. 1584, Люблін) – польський поет.
Ян Кохановський народився у 1530 р. в селі Сицин, неподалік від містечка Радома. Точної дати його народження не встановлено, але припускають, що це було 24 червня. Батько Кохановського був заможним шляхтичем, власником п’яти сіл, і займав посаду радомського коморника (судовий виконавець), а згодом – сандомирського судді; матір Анна з роду Бялочевських, була освіченою жінкою, мала хист до літератури, який передався і її дітям. У сім’ї було
Про дитячі та шкільні роки Кохановського майже нічого не відомо, крім того, що в 14 років він закінчив школу і вступив у 1544 р. у Краківську академію. Тут, як гадають, він вперше прилучився до гуманістичних ідей, познайомився з творами античних авторів, сучасною йому польською поезією і з протестантською ідеологією, яку активно пропагували у стінах академії. І хоча Кохановський, на відміну від М. Рея, не став її прибічником, але багато в чому симпатизував її ідеям.
Період з 1547 по 1551 pp. у житті Кохановського залишається нез’ясованим.
У своїх перших поетичних творах Кохановський наслідував античних поетів, включаючи і тематику. У кількох елегіях Кохановського відображені злободенні тогочасні проблеми та висловлені симпатії до протестантського руху. В Італії Кохановський пробув, з невеликими перервами, до кінця 1558 або початку 1559 pp. Повертаючись у Польщу, він ненадовго зупинився у Парижі, де зустрівся з одним із найбільших французьких поетів того часу – П. Ронсаром, главою поетичної школи “Плеяда”. Поети цієї школи прагнули підняти авторитет національної культури і з цією метою писали свої твори не латиною, а рідною мовою. Під їхнім впливом Кохановський створив свій перший вірш польською мовою “Гімн Богу”, який одразу зробив його популярним у Польщі. З цього часу латина відійшла у його поетичній творчості на другий план, і свої твори він почав писати переважно польською мовою.
На батьківщину Кохановський повернувся близько травня 1559 р. Відтоді у його житті розпочався новий, т. зв. “придворний” період життя і творчості. Після приїзду на батьківщину Кохановський опинився у досить скрутному матеріальному становищі, що змусило його шукати службу при магнатських дворах. Деякий час поет перебував при дворі люблінського воєводи Яна Фірлея, а потім пішов на службу до короля Зигмунта II Августа, у якого став секретарем. На початку 1570 р. Кохановський залишив службу при дворі й оселився у своєму маєтку Чорнолісі.
Першим зі значних творів Кохановського, написаних у “придворний” період, була поема “Сусанна” (“Zuzanna”,1562), яка була інтерпретацією одного з біблійних сюжетів. До основних творів цього періоду належать поеми “Шахи” (“Szachy”, 1562; опубл. 1566), “Згода” (“Zgoda”, 1564), “Сатир, або Дикий чоловік” (“Satyr albo Dziki maz”, 1564), “Муза” (“Muza”, між 1567-1570) і “Прапор, або Прусська присяга” (“Proporzec albo Holdpruski”, 1569).
У поемі “Згода” письменник торкнувся різних аспектів економічного, політичного, релігійного та культурного життя Польщі тих часів і висунув ряд актуальних питань, зокрема, про створення національної церкви, про охорону державних кордонів, про соціальні суперечності в житті польського суспільства, а також про занепад моралі у шляхетських і духовних колах. Поема “Сатир, або Дикий чоловік” була написана в 1563 році, а опублікована в 1564 р. Центральний персонаж поеми – цапоногий Сатир, який нібито оселився в польських лісах і, спостерігаючи звідти за життям поляків, критикує суспільні недоліки через зіставлення їх з ідеалізованим минулим. Ця поема значною мірою була адресована королю Зигмунту Августу, в якому Кохановський хотів бачити ідеального правителя.
Поема “Шахи” вийшла друком у 1585 році у Кракові. Безпосереднім поштовхом до її написання стала поема італійського гуманіста Марка Віди (1480-1560) “Гра в шахи”, з якою К ознайомився під час перебування в Італії. З поеми Віди Кохановський запозичив сюжетну схему, а її героїчний пафос переробив на жартівливий лад і наповнив оригінальним змістом. Сюжет поеми складає розповідь про те, як два рицарі данського королівського двору в шаховому двобої змагаються за руку та серце доньки короля Тарсеса, красуні Анни. Поему Кохановського “Муза” вважають першим у польській літературі проявом “поетичного індивідуалізму”, оскільки тут протиставляються поет і суспільство, яке не оцінює належним чином його зусиль, спрямованих на суспільне благо. Одночасно у “Музі” Кохановський висловив переконаність, що у майбутньому його старання не забудуть і оцінять належним чином.
Поема “Прапор, або Прусська присяга” стала відгуком на принесену польському королю його васалом, герцогом прусським Альбрехтом клятву вірності. У поемі Кохановський звернувся до історії трагічних відносин між Польщею і Тевтонським орденом. Він нагадує цю історію читачеві, описуючи зображені на прапорі, під яким присягав герцог, картини з історичними епізодами. Цим прийомом Кохановський наслідував знаменитий опис щита Ахілла з гомерівської “Іліади”. Закінчується поема похвальним словом на честь короля і підписаної тоді польсько-литовської унії.
У 1572 p., після смерті короля Зигмунта II, польський престол посів французький принц Г. Валуа, котрий, проте невдовзі у зв’язку зі звільненням французького престолу, покинув Польщу. Його придворний поет – Ф. Депорт написав вірш “Прощавай, Польщо”, в якому зводив наклепи на Польщу, її історію та народ.
Обурений Кохановський написав твір під назвою “Відповідь французу чи півню, який кукурікає ” (“Gallo crocitanti amoibh”), в якому уславив рідну країну і засудив наклепи Депорта. У 1576 р. польським королем став Стефан Баторій. Кохановський підтримував дружні стосунки з його канцлером Яном Замойським, що знайшло вираження у цілій низці поетичних творів, присвячених Замойському як меценату, покровителю науки, мистецтва та літератури.
У “чорноліський” період Кохановський багато і плідно працює. Саме тоді він створив свої найкращі твори. Кохановський постійно мешкає у своєму маєтку і дуже рідко виїжджає за його межі. Помер поет під час однієї із таких поїздок 22 серпня 1584 р. у Любліні, куди він приїхав у сімейних справах.
До основних творів “чорноліського” періоду творчості Кохановського відносять цикли його фрашок та пісень, “Давидів псалтир”, “Свєнтоянську пісню про собутку”, “Трени “і драму “Відповідь грецьким послам”.
Значне місце у творчості Кохановського займають твори “малого” жанру, зокрема, фрашки. Фрашки (“fraszki” – буквально: “жарт”, “дурниця”) – це віршові мініатюри від 2 до 20 рядків. Із трьохсот фрашок, написаних Кохановським, близько 50-ти є вільним перекладом або переробкою творів античних і західноєвропейських поетів. Тематика фрашок Кохановського найрізноманітніша. У них, як у дзеркалі, відображене життя поета та його друзів і знайомих, його думки, почуття, переживання. Більшість фрашок присвячена темі дружби, без якої, на думку Кохановського, життя втрачає будь-яку цінність. Багато фрашок безпосередньо адресовані друзям та знайомим. Адресатами фрашок поета виступають і політичні та державні діячі, до яких Кохановський звертається із закликами підпорядковувати свою діяльність інтересам держави. Багато фрашок Кохановським присвячено жінкам. Окрему групу фрашок складають твори, присвячені знаменитій чорноліській липі, під якою любив відпочивати поет.
Значним внеском у релігійну та світську поезію XIV-XV ст. стали ліричні пісні Кохановського. Найкращим зразком пісенного жанру поета вважають його літературні переробки псалмів Давида. Збірка “Давидів псалтир” (“Psalterz Dawidow”), куди увійшло 150 псалмів, була видана у 1580 р.
Традиції попередньої світської пісенної лірики знайшли своє продовження у збірках Кохановського “Пісні” (2 томи у 1586 р.) і “Фрагменти” (1590). Вони є своєрідними варіаціями тих думок і почуттів, які зустрічалися і у фрашках Кохановського. Провідне місце у цьому циклі віршів займає любовна, а також громадянська тематика. Особливе місце в ліриці Кохановського займають його поеми “Свєнтоянська пісня про собутку” і “Трени” (1580).
“Свєнтоянська пісня про собутку” (“Piesn swietojanska о Sobotce”) започаткувала у польській літературі жанр т. зв. “сільської ідилії”.
Собутка – це народний звичай запалювати вогнища під час свята святого Яна (Івана Купали), у ніч з 23 на 24 червня. Поема побудована у формі циклу зі вступу та 12 об’єднаних спільною тематикою – сільського життя та переказів, пов’язаних із купальськими святами, – пісень, кожну з яких по черзі виконують дванадцять дівчат, які зібралися навколо купальського вогнища.
“Трени” Кохановського часто називають лебединою піснею поета. Тему і сюжет “Тренів” обумовили трагічні обставини останніх років життя поета. Уникаючи стосунків із галасливим, сповненим інтриг і залаштункової політичної боротьби придворним світом, Кохановський намагається знайти спокій і втрачену душевну рівновагу у своєму затишному маєтку Чорнолісі – у колі рідних і близьких, між чудової природи. Проте життєва ідилія поета тривала недовго. Ще 1577 р. помер його брат Каспер, але найстрашніше випробування чекало на Кохановського у 1579 p., коли несподівано померла його улюблена трирічна дочка Уршуля. Під впливом надзвичайно глибоких душевних переживань, спричинених її смертю, Кохановський і написав свої “Трени”.
За своєю структурою поема є циклом із 19 елегій. Сюжет поеми – це своєрідний поступальний рух окресленого на початку твору психологічного почуття горя через усі стани його еволюції – від вибуху відчаю до пошуків розради, за якими настає поступове притуплення болю, визнання вищої справедливості законів природи та змирення з трагічністю людського життя.
Не менш визначне місце у творчому спадку Кохановського займає його драматичний твір “Відповідь грецьким послам” (“Odprawa poslow greckich”, опубл. у 1578 р.). Це – написана білим віршем трагедія, в основу якої покладено зміст однієї із пісень гомерівської “Іліади”, а саме – сцену прибуття у Трою грецьких посланців, які вимагають від Паріса повернути викрадену ним Єлену. “Відповідь…” стала одним із перших польських зразків світської драми у польській літературі.
Кохановський, як ніхто із його сучасників вплинув на розвиток польської поезії, збагатив її зміст і форму. На традиції Кохановського спираються всі відомі поети XVIII-XX ст. Він зміг піднести форму польської народної пісні до рівня найкращих зразків античної поезії, поєднати народнопісенні та античні поетичні традиції.
Окремі вірші Кохановського переклали Д. Білоус, П. Тимочко, В. Коптілов.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)