Кохання у романі І. О. Гончарова “Обломов”
Гончаров казав: “Кохання рухає миром із силою архімедова важеля”. Ці слова можна взяти епіграфом не тільки до роману Гончарова “Обломов”, але й до всього людського життя в цілому. Кохання в “Обломові”, як і в інших романах, відіграє величезну роль. Ним можна пояснити багато вчинків героїв, воно – причина радості й страждань. Кохання – це те, що є в людині саме прекрасне, що змушує її робити прекрасні вчинки. Кожний герой роману, як і кожний з нас, сприймає кохання по-своєму, кожний малює в уяві свій ідеал коханої або коханого.
Ольга намагається “розбуркати Обломова”. Спочатку це здається їй забавою, тим більше що Обломов прямо на очах починає відроджуватися. Він і сам живе коханням: “!встає він
Це тільки несвідома потреба кохати, що за браком теперішньої їжі! Ви помиляєтеся, перед вами не той, кого ви чекали, про кого мріяли. Зачекайте – він прийде, і тоді ви опам’ятаєтеся; вам буде прикро й соромно за свою помилку”. Незабаром і сама Ольга зрозуміла всю примарність свого кохання. У розмові зі Штольцем про Обломова вона створила для себе ідеальний образ і полюбила його. Ольга любила не того Обломова, який він є насправді, а свій утвір, те, що могло вийти потім, у майбутньому. А Обломов? Він повернувся до колишнього життя, до дивана й до халата. Йому боляче втратити Ольгу. Але адже й Обломов кохає не живу людину, а вигаданий їм образ. Усвідомив би він теперішню натуру Ольги, йому б і в голову не прийшло помістити її у свій майбутній омріяний світ. Для Обломова ідеальний шлюб – це щось інше: “!а поруч гордої-соромливої покійної подруги спить безтурботна людина. Він засипає із впевненістю, прокинувшись, зустріти той же лагідний симпатичний погляд. І через двадцять, тридцять років!” Він, що виріс в Обломовці й засвоїв з дитинства тільки одну філософію: все повинне перебувати в стані спокою, ніколи не зрозуміє діяльну натуру Ольги. Але кохання, яке б воно не було, не проходить безвісти. Воно розбудило в Обломові кращі його якості. Тепер ми симпатизуємо йому, бачимо в ньому щось більше, ніж просто бездіяльну людину.
Кохання змінило й Ольгу. Першим це помітив Штольц. “Як вона дозріла, боже мій! Як розвилася ця дівчинка! Хто ж був її вчителем? Де вона брала уроки життя? У барона? Там гладко, не почерпнеш нічого в його франтівських фразах! Не в Іллі ж!..”. Якщо розібратися, то й сам Штольц хоче спокійного довгого кохання. Тільки, на відміну від Обломова, у коханні Штольц, як і в житті, не терплячий до найменшої невизначеності. Все повинне бути розібране й розкладено по поличках, щоб протиріччя не накопичувалися й не загрожували життю чоловіка й жінки в майбутньому.
Штольц щасливий у шлюбі. Він домігся, чого хотів, і знайшов в Ользі те, що шукав: здатність думати, як він, бути нарівні з ним. Вони не перебувають на різних полюсах, як Обломов і Ольга, вони обидва передові люди: розумні, відверті, прагнучі до знань. Але в душу Ольги закрадаються сумніви, їй здається, що чогось у її житті все ж таки бракує, вона мріє про щось незбутнє. Бути може, ідеал Ольги – це чоловік, що втілив би в собі щиросердечні якості Обломова й діяльну натуру Штольца. Обломов же знаходить свій ідеал у Пшеніциной. Відбулося це тихо й непомітно. Лежачи на дивані, бачив перед собою старанну Гафію Матвіївну, Обломов закохується в неї. Вона відмінна господарка, добра й вірна дружина. Але головне в тому, що вона створила для Іллі Ілліча його Обломовку, до якої він прагнув. Будинок Пшеніциної і є Обломовка.
Обломов знову потрапив у те середовище, спогади про яке в нього збереглися з дитинства. З того самого моменту, коли Ілля Ілліч переступив поріг будинку Гафії Матвіївни, він був приречений повернутися в Обломовку, повернутися до свого колишнього життя, вмерти для навколишніх і почати жити по своїй мрії. Кохання Пшеніциной нічого не жадає від Обломова, більш того, господарка сама йде на жертви в ім’я цього кохання. “.„Вона не знала, що з нею робиться, ніколи не запитувала себе, а перейшла під це солодке ярмо безумовно, без опорів і захоплень, без трепету, без пристрасті, без неясних передчуттів, томлінь, без гри й музики нерв! Покохала Обломова просто, начебто простудилася й схопила невиліковну лихоманку”. Кохання Пшеніциної самовіддане. Здається, що все її життя пройшло в очікуванні людини, яку можна б було віддано кохати й оточувати піклуванням. Вона взяла на себе роль повновладної господарки й відмінно з нею справляється. Вона готовить недільні пироги, закладає свої речі, про що зовсім не здогадується Обломов, тільки б пан ні в чому не бідував.
Таке кохання дуже схоже на материнське кохання і турботу. Але, може бути, Обломову й потрібна була така дружина, що втілила в собі якості дружини й матері одночасно. У романі є ще одна лінія кохання. Вона простежується у відносинах між слугою Обломова Захаром і Онисією. Ці люди по-своєму щасливі, вони теж знайшли в житті свій ідеал. Захар вважає себе людиною розумною і робить вигляд, що не прислухається до жіночих рад, але потім трапляється так, як говорить йому дружина. Онисія все це бачить, сприймає як належне й щаслива.
Всі ці шлюби, що відбулися, різні, але не можна сказати, який з них краще, який гірше. Важливо те, що в них кожний з партнерів знайшов те, чого шукав. Щасливий Обломов, тому що дружина від нього нічого не вимагає, у той же час цілком піклуючись про нього. Щаслива й Гафія, тому що її щоденна турбота й вічний рух набутили вищого сенсу. Штольц теж знайшов свій ідеал жінки. Тема кохання вічна, і, поки на землі є люди, є й кохання.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)