Кохання повинне бути трагедією, найбільшою таємницею у світі – за повістю Купріна “Гранатовий браслет” ОЛЕКСАНДР КУПРІН
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ОЛЕКСАНДР КУПРІН
“Кохання повинне бути трагедією, найбільшою таємницею у світі”
(за повістю О. І. Купріна “Гранатовий браслет”)
Молчать и гибнуть… Но милей,
Чем жизнь, волшебные оковы!
Микола Ленау
Олександра Івановича Купріна, чудесного майстра художнього слова, гуманіста і правдошукача, з усією певністю можна назвати співцем піднесеного кохання, який подарував читачам три повісті: “Гранатовий браслет”, “Олеся”, “Суламіфь”, об’єднаних цією прекрасною
Протестуючи проти непристойності і цинізму буржуазного суспільства, продажних почуттів, проявів “зоологічних” інстинктів, письменник шукає надзвичайні за красою і силою приклади ідеального кохання, то виряджаючись для цього в глибину століть, то забираючись у лісову глухомань Волинської губернії, то заглядаючи в комірчину закоханого самітника, останнього романтика в жорстокому і розсудливому світі.
Повість “Гранатовий браслет” – це підтвердження того, як Купрін шукає в реальному житті людей, “одержимих” високим почуттям кохання, спроможних піднятися над оточуючими,
Письменник оспівує піднесене кохання, протиставляючи його ненависті, ворожнечі, недовірі, антипатії, байдужості. Устами генерала Аносова він говорить, що це почуття не повинно бути ні легковажним, ні примітивним, ні, тим більш, грунтуватися на вигоді і користі: “Кохання повинне бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси не повинні його стосуватися”. Кохання, за Купріним, повинно грунтуватися на високих, піднесених почуттях, на взаємній повазі, чесності і правдивості. Воно повинно наближатися до ідеалу.
Саме таким було кохання Желткова. Дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник, закохується в молоду даму, представницю так званого “вищого світу”. Вісім років продовжується безмовне і безнадійне кохання. Листи закоханого стають предметом глузувань і знущань із боку членів сімейства Шеїних і Булат-Тугановських. Не сприймає їх всерйоз і княгиня Віра Миколаївна – адресат цих любовних відвертостей. А подарунок, який прислав невідомий закоханий, – гранатовий браслет – викликає загальне обурення. Близькі до княгині люди вважають бідного телеграфіста ненормальним, маніяком. І тільки усе той же генерал Аносов здогадується про щирі мотиви ризикованих вчинків невідомого закоханого: “А звідки знати? Може, твій життєвий шлях, Вірочка, перетнуло саме таке кохання, про яке марять жінки і на яке більш не спроможні чоловіки”.
А наш герой тільки і живе цими нагадуваннями про себе: листами від Г. С. Ж., гранатовим браслетом. Це підтримує в його душі надію, дає йому сили переносити любовні страждання. Кохання палке, спопеляюче, він готовий нести із собою в потойбічний світ. Смерть не лякає героя. Кохання сильніше за смерть. Він вдячний тій, що викликала в його серці це прекрасне почуття, яке підняло його, маленьку людину, над величезним суєтним світом, світом несправедливості і злості. Саме тому, йдучи з життя, він дякує їй, благословляє свою кохану: “Да святится имя Твоє”.
“Да святится имя Твоє” – рефреном звучить в останній частині “Гранатового браслета”. Пішла з життя людина, але не пішло кохання. Воно немов розсіялося в навколишньому світі, злилося з бетховенською симфонією №2 Largo Appassionato. Під пристрасні звуки музики героїня почуває болісне і прекрасне народження у своїй душі нового світу, відчуває почуття глибокої вдячності до людини, яка вище над усе у своєму житті поставила кохання до неї, навіть вище за саме життя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)