Котляревський назвав “Енеїду” плодами терпіння й посильної праці
Слід згадати й про те, що Котляревський з 1819 р. був членом Біблійного товариства, та навіть скарбником і бібліотекарем його Полтавської філії. Це товариство в Росії створене 1812 року. Олександр І і міністр народної освіти А. Голіцин зміцнювали його, щоб протиставити опозиційним настроям у суспільстві. Голіцин навіть стояв на чолі товариства. Але значна частина духівництва з підозрою ставилась до його діяльності. Річ у тім, що біблія у царській Росії не належала до книжок широко популяризованих. Великими тиражами видавався переважно Новий завіт
Крім того, слід брати до уваги, що свого часу біблію використовували деякі діячі прогресивного напряму. Маркс писав: “…Кромвель і англійський народ скористались для своєї буржуазної революції мовою, пристрастями й ілюзіями, запозиченими з Старого завіту”
Використовували біблію й сучасники Котляревського – декабристи. Так С. Муравйов-Апостол для пропаганди революційних ідей серед солдатів написав “Православний катехізис”, використовуючи біблійну
Після придушення декабристського повстання Микола І указом від 12 квітня 1826 р. ліквідував Біблійне товариство в Росії, боячись “крамольних” ідей, оскільки ця організація стояла поза компетенцією офіційної церкви. Ліквідація товариства, його філіалів, була доручена церковним інстанціям. У Полтаві вона чомусь затягнулась. З цим пов’язане листування між духовними особами і Котляревським у 1829-му і 1831 рр. Збереглась чернетка листа письменника до ієромонаха Августина, наглядача полтавських духовних шкіл, датована 25 січня 1829 р. На підставі указу Полтавської духовної консисторії Августин звернувся до Котляревського з проханням подати звіт про фінансові й книжкові справи. У відповіді письменника зазначено, що скарбником і бібліотекарем Полтавської біблійної філії його обрано 1819 р., коли він прийняв книжки і гроші від свого попередника губернського секретаря Міцкевича. Щорічні звіти й гроші до 1824 р. Котляревський надсилав до комітету Російського біблійного товариства, а після ліквідації його звіт про книжки та гроші передані секретареві філії титулярному радникові Лантухову. Книжок є 717 прим., грошей 1 066 крб. 35 коп. сріблом.
Є підстави гадати, що листа до Августина Котляревський не надіслав, бо в лютому й травні з вимогою надіслати звіт звертаються архімандрит Гавриїл і колишній секретар Полтавської філії Лантухов. Відповіді на ці листи невідомі. Про певну суперечливість настроїв Котляревського в останні роки його життя свідчить робота, над якою він працював з жовтня 1823 р. до 17 червня 1838 р.,- “Размышления о расположении, с каким долж-но приступать к чтению и размышлению о св. евангелии от Луки”. Це переклад з французької на російську уривків праці Дюкеня “Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року, згідно з чотирма євангелістами, супроводжуване примітками”, що вийшла в тринадцяти томах у Ліоні 1816 р. Компіляція Котляревського складається з восьми розділів, в яких було 359 роздумів. Переклад цей здійснено за дорученням княгині В. Рєпніної, яка була кура-торкою Інституту благородних дівиць.
Присвятивши все своє свідоме життя українській “Енеї-ді”, Котляревський вживав усіх можливих заходів до надрукування повного видання поеми в шести частинах.
Він не оминає для цього жодної нагоди. Крім уже згаданого нами листа до М. Гнєдича, Котляревський просив сприяти виданню московського літератора М. Мельгуно-ва, який влітку 1827 р. відвідав Полтаву, познайомився з письменником і одержав од нього авторський примірник “Енеїди”. Про свої враження від знайомства М. Мельгу-нов писав 7 серпня 1827 р. М. Погодіну: “Він просив мене запропонувати книгарям московським, чи не побажають купити повну його перелицьовану “Енеїду” на одно видання або у вічне і спадкове володіння (…). Поема ним доведена до кінця; до неї додано словник малоросійських слів і виразів, які зустрічаються в ній, за це все він просить 2 000 карбованців”.
Далі Мельгунов зазначав: “Тут, у Малоросії, знайдеться багато на неї охочих: малоросіяни читають її завжди з новою, особливою приємністю, а додання двох або, можна сказати, трьох ще невідомих пісень (тут, очевидно, малась на увазі й четверта частина, хоч вона ввійшла до авторського видання 1809 р.- Є. К.) викличе в них нове зацікавлення і успіх з цього боку вірний”
Зроблена була ще одна спроба надрукувати “Енеїду” в Петербурзі. Хтось із петербурзьких знайомих (О. Сомов чи М. Мельгунов) зв’язали Котляревського з видавцем І. Лисенковим, який пізніше видав Шевченків “Чигиринський Кобзар”. Зберігся лист до нього 16 вересня 1837 р., написаний іншою рукою, але підписаний автором “Енеїди”. З листа видно, що хтось із знайомих Котляревського уже мав розмову з І. Лисенковим або ж він сам звернувся до нього. У листі писалося: “Повідомляю Вас, що я не маю в себе і чотирьох примірників тієї “Енеїди”, яку я надрукував у 4-х частинах, але я “Енеїду” кінчив цілком до тих місць, як і Вергілій написав, вона в мене в 6-ти частинах переписана й виправлена, тільки друкувати; коли Ви маєте намір узяти на себе їх друкування, то заплатіть мені дві тисячі карбованців асигнаціями і 25 примірників для мене надішлете після видрукуваний, а я Вам “Енеїду” надішлю й доручення на надрукування, одержавши від вас половину грошей. В “Енеїді” моїй десяти-рядкових строф 730, а вся вона складає 188 чи 190 сторінок. Понад це словник малоросійських слів], що пояснюють значення слів; я майже віддаю Вам дармо “Енеїду”.
Друкувати ж Вам дозволю тільки один завод, і то на хорошому папері і хорошими великими літерами, чисто, охайно і справно, не на обгортковому папері, за цензуру не відповідаю, за коректуру не беруся”.
Згадавши, що “Наталку Полтавку” він віддає друкувати іншій особі, Котляревський кінчив свого листа: “Чи Ви згодні, чи ні; коли згодні друкувати “Енеїду”, то на яких умовах, прошу зараз мене повідомити, а не то я можу віддати іншому надрукувати в Москві…” (II, 91).
Відповіді на цей лист ми не знаємо, але можна догадатися, що І. Лисенков, відомий своїми грошовими апетитами, на умови Котляревського не пристав.
Можливо, за порадою М. Мельгунова, Котляревський і звернувся пізніше до харківського видавця О. Волохі-нова, але видана ” Енеїда ” була тільки через чотири роки після смерті автора. Як свідчив С. Стеблін-Камінський, надвірний радник Йосип Антонович Волохінов народився в Полтаві й був приятелем Котляревського.
Така ж важка літературна доля й п’єс Котляревського. ” Наталка Полтавка ” й “Москаль-чарівник” не раз ставились на сцені, мали успіх, але з друкуванням їх авторові так само не щастило. До цього слід додати, що Котляревський не мав оплати за “Наталку Полтавку” при її поставах. Про це свідчить “оголошення” (заява) письменника полтавському поліцмейстерові І. Манжосові 1829 р. про те, що утримувач (антрепренер) трупи І. Штейн у різних містах губерній ставить його оперу “Полтавка” без його згоди. Котляревський при цьому посилався на відповідний параграф Статуту про цензуру (1828) і просив забрати у І. Штсйна текст опери й музики до неї та повернути йому. Автор просив також зобов’язати “реверсом” (гарантійним листом, зобов’язанням) у жодному театрі не виставляти “Полтавку” або інший його Твір і не випускати його з Полтави доти, доки він не розрахується за поставу опери близько десяти років (II, 87-88) ш.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)