Конструювання вступу до твору
Фактично дана дія завершує роботу в плані подань і перекладає її результати в зовнішній, словесний, план. Вступ – початок явища особистості у твориться тексте, що: “Розумний ти або дурний, великий ти або малий, не знаємо ми, поки ти слова не сказав” (Саади).
Структурно-функціональний підхід до твору обумовлює специфічні вимоги до його вставної частини: стислість, безпосереднє уведення в тему, точне визначення ключових понять, чітку постановку завдань твору, плавний перехід до основної частини
Ціль прийому – пошук оптимального
Предмет дії – введення у Твір як результат попередньої аналітичної й розшукової роботи
Операції конструювання вступу:
1) визначення істотних ознак ключового поняття (або понять) ;
2) побудова суджень (2 – 4), що відбиває зв’язки між ключовими поняттями;
3) побудова судження про тему твору, що включає її формулювання іншими словами;
4) формулювання завдання, що тема ставить перед пишучим;
5) побудова судження, що показує зв’язок вступу з головною частиною твору, установлення “містка” – переходу
У чистому виді така послідовність зустрічається
Конструюючи вступ до твору, виконаємо в нестрогій послідовності ці п’ять операцій
* Оповідання Чехова “Дружина” (1895) і Буніна “Кавказ” (1937) розділяє не тільки час. У кожному з них переданий особливий погляд на проблему почуття й боргу в житті людини, виражена унікальна позиція стосовно любові, представлена неповторна система авторських цінностей. І в той же час обидва оповідання – про “вічні” людських почуттях і “вічних” людських проблемах: любові й ненависті, вірності й зраді, достоїнстві й низькості. В основі сюжетів – любовний “трикутник”, ядро конфлікту – вибір героїв між своїми почуттями й обов’язками. Автори піднімають складне питання особистих відносин і суспільних приписань, показують протиріччя між почуттями персонажів і їхніх зобов’язань друг перед іншому. Що обумовлює крайню непримиренність найближчих людей? У чому гострота проблеми почуття й боргу в оповіданнях Чехова й Буніна? Відповіді на ці питання лежать в області моральних позицій героїв, їхніх потреб, ідеалів і цінностей. Розглянемо їх докладно.
Загальний зміст входження у твір – це сплав всіх установлених раніше відносин у єдине ціле. Даний прийом, синтезуючи у введенні результати попереднього пошуку, рятує учнів від типових утруднень із приводу того, “як почати”. По суті, вони не починають, а продовжують роботу, вирішуючи, що як випливає, завдання вербалізації й вибудовування виявлених змістовних зв’язків
Прийом збагачує особистість ідеєю висловлення по суті, строго відповідно до заданої теми, поставленою завданням і головною думкою мовного добутку
Тим часом численні методики, що рекомендують різноманітні види вступів: “історичне”, “літературознавче”, “філософське” і т. п. – орієнтують лише на конкретні, частки його версії, не озброюючи вмінням будувати будь-який вступ до будь-якої теми. Тому в кожній новій ситуації учень виявляється безпомічний, якщо саме в даного добутку він не пам’ятає, наприклад, історії створення або погано представляє сучасну письменникові епоху. Очевидно, доцільно із усього цього спектра традиційних вступів, які, безумовно, здатні виявити предметні знання, навчити брати ідею, що “працювала” би на задум, а не розчинялася б у невмотивованих головною думкою відомостях
Проектування головної частини
Цей прийом стосовно діяльності твору є дією, що принципово неможливо повноцінно реалізувати по алгоритму. Тут процес твору здобуває найбільш суб’єктивний, індивідуальний і максимально творчий характер. Проте прийом створює орієнтовну основу для досить складної діяльності, у якій з’єднуються не один і не два, а багато компонентів, що й надає їй в остаточному підсумку властивості унікальності
Унікальність даної діяльності обумовлена завданням об’єднання всіх розроблених до цього моменту елементів твору в структурне ціле й виведення їх на новий рівень функціонування. Всі ці елементи виступають у цьому випадку елементами єдиної системи. Рішення цього завдання досягається найбільш ощадливим і ємним способом – шляхом переносу вже освоєних дій у нову ситуацію
Ціль дії проектування головної частини подвійна. По-перше, це виділення змістовних компонентів – блоків, з яких буде складатися головна частина. По-друге, це визначення шляху доказу головної думки, знаходження логіки відповіді на укладений у темі питання
Предмет дії – аналіз літературного матеріалу, вибудовування його в певній послідовності. Аналогічно структурної організації цілого твору кожний блок також має кільцеву структуру: передбачуване приватне завдання на початку – аргументи – відповідь наприкінці блоку. Відповіді на приватні питання стають частковими висновками, приватними узагальненнями. Це ті положення, з яких складається загальний висновок твору
Операції проектування головної частини:
1) відбір компонентів літературного твору, необхідних для доказу головної думки твору;
2) об’єднання компонентів у змістовні блоки;
3) розташування блоків у встановленому порядку;
4) постановка завдання кожної частини;
5) підбор аргументів для відповіді на приватне завдання: прикладів з тексту, цитат, посилань на авторитети, власних доводів;
6) формулювання відповіді на приватне завдання;
7) плавний перехід до іншої частини або висновку
Торкнемося лише двох моментів: характеристики першої операції й відносин між тезою й загальним висновком твору
Відзначимо, що з добутку вибирається тільки той матеріал, що “працює” на головну думку, і виключається всякий інший, хоча б і важливий для аналізу добутку в цілому, але безпосередньо не пов’язаний з темою твору
Робоче ж формулювання тези, головної думки, обов’язково буде збігатися із загальним висновком, побудованим з окремих висновків, але лише почасти. Розбіжності будуть займати той простір, що завжди утвориться між метою й результатом. Це твердження базується на одній з методологічних основ психологічної теорії діяльності – положенні, у якому “відзначається відсутність повного збігу цілей і результатів людських дій” (Тихомиров, 1995, с. 67).
Освоєння даного прийому наділяє особистість глибоким розумінням залежності логіки твору від теми, завдання й головної думки. Учні на особистому досвіді переконуються в різноманітті шляхів доказу головної думки. Вони починають осягати важливість строгої послідовності руху кобобщениям.
Подальший зміст процесу навчання являє собою практикум по відпрацьовуванню вмінь у складі цілісної діяльності, про організацію якої варто говорити особливо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)